27 січня народився Павло Платонович Чубинський

Повернувшись в Україну, впродовж 1861-1862 років пише статті для «Основи». У цей час намагається відкрити безплатну сільську школу в Борисполі, але не добився дозволу влади. 1862 року в Києві кілька українофільських гуртків об'єдналися в Громаду, серед перших членів якої були П. Чубинський, В. Антонович, П. Житецький, Т. Рильський та ін. Проти Громади невдовзі було заведено кримінальну справу, почалося слідство. У вересні того року в Золотоніському повіті поліція виявила прокламацію українською мовою «Усім добрим людям». Тієї осені 1862 року П. Чубинський пише вірш «Ще не вмерла Україна», що став національним гімном українського народу. 20 жовтня шеф жандармів князь Долгоруков дає розпорядження вислати Чубинського «за вредное влияние на умы простолюдинов» на проживання в Архангельську губернію під нагляд поліції.

1869 року йому дозволяють повернутися в Петербург, а потім і в Україну, щоб очолити експедицію в Південно-Західний край для етнографічних та статистичних досліджень. Протягом двох років експедиція досліджувала Київську, Волинську, Подільську губернії, частину Мінської, Гродненської, Люблінської, Седлецької губерній та Бессарабію, де проживали українці. Матеріали експедиції увійшли до семитомника, виданого протягом 1872-1879 років. У 1872 році Павло Чубинський засновує Південно-Західний відділ Російського Географічного товариства. У серпні-вересні 1874 року в Києві відбувся III Археологічний з’їзд, що мав велике значення в активізації українознавчих досліджень. 1873 року Російське Географічне товариство нагородило Чубинського золотою медаллю. 1875 року він одержав золоту медаль Міжнародного етнографічного конгресу в Парижі. Почалася кампанія, піднята реакційним українофобським «Киевлянином» проти діяльності громадівців.

На початку 1877 року Павло Чубинський знову у Петербурзі, де працює чиновником Міністерства шляхів. У той час він тяжко захворів, у квітні 1879 року йде у відставку й після наполегливих клопотань дістає дозвіл повернутися в Україну. Живе у Борисполі та на своєму хуторі неподалік. 1880 року його розбив параліч, і він до кінця життя був прикутий до ліжка. Помер П. П.Чубинський 26 січня 1884 року. Похований у Борисполі.

За свої цінні наукові праці Павло Плптонович одержав: Срібну медаль (1869 р.); Другу срібну медаль (1870 р.);  Золоту медаль від Російського географічного товариства  (1873 р.); Золоту медаль 2 класу від Міжнародного конгресу в Парижі на Міжнародній Виставці в Парижі  (1875 р.); Уваровську премію Петербурзької академії наук (1879 р.).

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел

Оновлено: січень, 2025

‼ Інтелектуальна скарбничка

Павло Чубинський ‒ енциклопедист народного життя!

На одній з вечірок у Павла Чубинського, етнографа, фольклориста та поета, сербські студенти, що навчалися в Київському університеті, співали патріотичну пісню, в приспіві якої були слова «срце бије и крв лије за своју слободу» (або «срб се бије и крв лије за своју слободу…»).

23-річному Павлові Чубинському пісня дуже сподобалася, і він раптом відлучився в іншій кімнаті (у квартирі на вулиці Великій Васильківській, 122 (нині 106), щоб через пів години вийти звідти з готовим текстом відомої сьогодні пісні «Ще не вмерла Україна».

У 1863 році в 4-му номері львівського літературно-політичного часопису «Мета» серед інших поезій Тараса Шевченка («Лічу в неволі…», «Мені однаково…», «Весело сонечко ховалось», «Заповіт») був надрукований вірш «Ще не вмерла Україна», і саме тому в Галичині він певний час вважався твором Кобзаря. Насправді ж автором вірша був поет Павло Чубинський, який написав його в Києві восени 1862 року.

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел

Створено: січень, 2025