12 січня народився Василь Григорович Кричевський 

Довідавшись, що у Полтаві збираються споруджувати новий будинок земства (нині – краєзнавчий музей ім. В. Г. Кричевського), Василь Григорович запропонував свій проєкт, який став зразком національного стилю в архітектурі, так званого українського модерну. Архітектурна спадщина Василя Кричевського: Полтавське земство (1903-1908 рр.), Народний будинок у м. Лохвиці на Полтавщині, будинок Грушевських та школа ім. С. Г. Грушевського у Києві, ряд міських та приміських житлових будов, проєкт відновлення будинку Т. Г. Шевченка у Києві, конкурсний проєкт павільйону УРСР на виставці в Москві (1923 р.), проєкт і макет сільського клубу-читальні на всесвітній виставці в Парижі (1925), інтер'єри будинку історичної секції ВУАН, перша черга «РОЛІТу» ‒ будинок письменників у Києві (1928, у формах експресивного конструктивізму), меморіальний музей Т. Г. Шевченка в Каневі (1932-1939 рр., в неокласичних формах з орнаментальними фрагментами українського стилю).

З 1907 р. завідував відділом декоративного мистецтва журналу «Искусство и печатное дело», брав участь у виставці українського мистецтва (1911 ‒ 1912). Оформлював спектаклі в театрі Миколи Садовського. Співпрацював зі школою килимарства, яку відкрила Варвара Ханенко. До 1913 року був керівником цієї килимарні.

У 1911 р. Василь Григорович разом з дружиною відвідав Всесвітню архітектурну виставку в Римі. Після цього побував у Флоренції, Венеції, Вероні (Італія), а також Відні (Австрія). У 1912 р. відвідав Німеччину. У 1917 році Василь Григорович став одним з організаторів Української Академії Мистецтв. Працював у комісії зі створення Герба України, підготував власні проєкти великого і малого Державних гербів (в 1918 році офіційним Гербом України затверджено саме його Тризуб). У січні цього ж року почав працювати над проєктами паперових грошей і поштових марок УНР (в обіг тоді випустили двохгривневу банкноту, виготовлену за проєктом В. Кричевського).

Протягом довгих років Василь Кричевський збирав предмети української народної творчості й, бувши тонким знавцем української етнографії, зумів укомплектувати одну з найбагатших колекцій в Україні. На жаль, його збірка, що містилася в будинку М. Грушевського, згоріла під час артилерійського обстрілу більшовиками 1918 року.

До Тараса Шевченка Василь Кричевський ставився по-особливому, з шаною. 1925 року він відшукав у Києві будинок, де 1846 року жив Кобзар, і від реставрував його, а потім домігся відкриття в ньому музею. Нині це Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка. 1929 року йому запропонували розробити проєкт музею Тараса Шевченка на могилі поета (місто Канів), який 1933 року було схвалено. 1934 року відбулася закладка. 1939 року музей було відкрито.

Його двічі заарештовували більшовики. А згодом (1940 р.) дали звання заслуженого діяча мистецтв УРСР. З цієї нагоди в Києві влаштували велику персональну виставку. У цей час Василь Кричевський очолював кафедру малярства Київського художнього інституту.

Василь Кричевський був фактично першим українським митцем, що розпочав працювати в кіно на студії в місті Одеса. Він узяв участь як художник у створенні фільмів: «Тарас Шевченко», «Тарас Трясило». «Борислав сміється» та «Звенигора» у 1925-1927 роках. У 1935-1936 роках оформив фільм «Назар Стодоля», а в 1937 році ‒ перший в Україні кольоровий фільм «Сорочинський ярмарок». У 1940 році у Києві була влаштована велика індивідуальна виставка його праць, яка містила 1055 експонатів.

До початку Другої світової війни Василь Кричевський користувався великим авторитетом. 1939 року навіть першим в Українській РСР отримав вчений ступінь доктора мистецтвознавчих наук, а наступного року ‒ ще й звання Заслуженого діяча мистецтв УРСР. Але все змінилося з початком війни, коли Василь Кричевський відмовився від примусової евакуації на схід і залишився з родиною в Києві. Через деякий час переїжджає до Львова, де обійняв посаду ректора Вищої мистецької української школи. Потім викладачі та студенти переїхали на Лемківщину (Криниця; село Лабова, у якому розписували церкву). Василь Григорович Кричевський вирішує переїхати до Німеччини,а  1945 року оселився у Франції, у свого сина Миколи, а на початку 1948 року переїхав до доньки в Каракас (Венесуела). Там продовжував малювати місцеву природу, а з пам’яті рідні місця в Україні.

Після завершення війни, у Радянському Союзі, Василь Кричевський уже був ворогом народу, а його ім’я активно почали викреслювати з історії українського мистецтва. Наслідки цієї діяльності, власне, і пришвидшили смерть Василя Григоровича, коли, живучи вже в далекій Венесуелі, він дізнався про відсторонення його імені від авторства проєкту будинку Полтавського губернського земства.

Помер 15 листопада 1952 року в Каракасі, де і був похований. Через деякий час відбулося перепоховання митця на українському цвинтарі св. Андрія в м. Баунд-Брук, штат Нью-Джерсі, США.

Ім’я митця за радянських часів так довго замовчували, що й сьогодні далеко не всі українці знають про його колосальний вплив на розвиток наших культури та мистецтва.

З незалежністю України почали з'являтися можливості повноцінно дослідити життя та діяльність митця.

Василь Кричевський ‒ автор численних живописних робіт, серед них: «На Дніпрі», «Ярмарок», «Пейзаж», декорацій до спектаклів «Ревізор», «Наталка Полтавка», «Сільська честь», «Богдан Хмельницький», численних творів декоративного мистецтва.

Протягом життя Василь Григорович також займався оформленням книжок для українських письменників, які стали класиками української літератури, а також науково-популярні видання відомих українських науковців. Серед них: «Історія України», «Історія української літератури» та «Культурно-національний рух» М. Грушевського, «Контрасти» Г. Чупринки, «Твори», «Намисто» В. Винниченка, «Українське мистецтво» В. Щербаківського, «Українські думи та пісні історичні» Д. Ревуцького, «Лебедин» С. Таранушенка, «Майстер корабля» Ю. Яновського, «Твори» Б. Грінченка, «Будівлі» М. Бажана, «Українське малярство XVII-ХХ сторіч» Ф. Ернста «Твори» Т. Шевченка, «Гомін і відгомін» М. Рильського та ін.

Частина робіт художника перебуває за кордоном, найбільша ‒ в Українському музеї Нью-Йорка. У 2003 році онука Василя Кричевського Оксана де Лінде передала приблизно 300 робіт Василя Кричевського до Харкова, Полтави, Лебедина, Києва в дарунок українським музеям. Зокрема, до 40 творів містяться в колекції Харківського художнього музею. Унікальна колекція картин художника зберігається в Музеї української діаспори в Києві. Творчість художника представлена в Зібранні (колекції) образотворчого мистецтва Градобанку.

Василь Григорович Кричевський ‒ став найхаризматичнішою постаттю українського мистецтва першої половини ХХ століття. На честь видатного українця називають музеї, вулиці та освітні заклади. Про нього видають книжки, пишуть різні дослідницькі матеріали, а ще реалізовують пов’язані з його ім'ям культурні та мистецькі проєкти. Меморіальні дошки Василю Кричевському встановлено на будинках, з якими пов'язано його життя і творчість, ‒ у Києві, Харкові й Опішні. Його іменем названо Колегіум мистецтв в Опішні та Полтавський краєзнавчий музей. Ба більше, 2023 року побачила світ присвячена йому пам'ятна монета. Однак мистецький внесок Василя Кричевського все ще недооцінений сповна, й українцям треба докласти ще чимало зусиль, щоб цей потужний культурний діяч дістав належне визнання та шану не тільки в Україні, а й у світі.

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел

Оновлено: січень, 2025