22 травня народився Симон Васильович Петлюра

Після повалення самодержавства С. Петлюра занурюється у військові справи, його обирають головою Українського Генерального Військового Комітету, а згодом – першим Генеральним секретарем військових справ Генерального Секретаріату Української Центральної Ради.

Цей період ‒ найбільший злет С. Петлюри. Він стає Головним отаманом військ УНР.  Головним завданням Петлюри як військового діяча була українізація армії. У важких внутрішніх і зовнішніх умовах він 10 місяців очолював збройну боротьбу Армії УНР проти червоної та білої Росії.

15 листопада 1918 року Симон Петлюра як Головний отаман Військ УНР видав Універсал до українського народу, в якому закликав боротися за волю України. Війська Директорії, що дислокувалися в Білій Церкві, виступили на Київ. 18 листопада відбулося військове зіткнення під Мотовилівкою, у результаті якого гетьманські частини були розсіяні. 20 листопада війська Директорії оточили Київ, а 14 грудня військові частини, очолювані Є. Коновальцем, увійшли до столиці. Павло Скоропадський залишив місто, а його Рада Міністрів склала свої повноваження та передала владу Директорії.

Симон Петлюра рішуче вимагав оголошення війни радянській Росії, але через протидію Винниченка війна була оголошена лише 16 січня, коли радянські війська вже взяли Харків, Чернігів та підійшли до Полтави. 9 травня 1919 року він був обраний головою Директорії та очолив українське військо.

5 грудня Головний отаман Симон Петлюра віддав наказ про початок Зимового походу під проводом генерала Михайла Омеляновича-Павленка, під час якого українська армія провела понад 50 успішних боїв. Головним завданням Зимового походу були партизанські дії у ворожому запіллі, а метою ‒ збереження української державності на території України.

6 грудня 1919 року Симон Петлюра виїхав до Варшави, плануючи організувати з Польщею військово-політичний союз проти більшовицької Росії. В результаті, український та польський уряди у квітні 1920 року підписали Варшавський договір, за умовами якого Польща зобов’язувалася визнати незалежність УНР і надати їй військову допомогу. Натомість Петлюра погодився визнати, що українсько-польський кордон має проходити по річці Збруч і далі по Прип'яті до її гирла.

Після підписання Варшавського договору 25 квітня 1920 року розпочався наступ на Наддніпрянську Україну. 7 травня був захоплений Київ, але 5 червня радянські війська перейшли у контрнаступ і прорвали лінію фронту, внаслідок чого український уряд був змушений залишити Київ і переїхати до Вінниці. На початку грудня 1920 року український уряд втратив усе: територію, яку зайняли радянські війська, та армію, що наприкінці листопада після переходу Збручу була інтернована.

Вже тоді С. Петлюра усвідомлював, що Україна має обрати європейський вектор розвитку. Але він також усвідомлював і те, що на це треба покласти великі сили та жертви. Коротка спроба повернути Київ за допомогою поляків не увінчалася успіхом, і Симон Васильович був змушений виїхати в еміграцію,

Опинившись в еміграції, політичне й військове керівництво УНР звинуватило С. Петлюру в ліквідації фронту. Але це було тільки приводом. Насправді ж опозиція виношувала старі плани ‒ усунути Петлюру з керівних позицій.

Навіть на еміграції, переховуючись, С. Петлюра не полишав намагання здійснював політичне керівництво урядом і військовими підрозділами та інституціями.

Він писав: «Все, що є морально здоровим, працездатним і національно чесним з-поміж нашої еміграції, – все мусить проводити дальшу невтомну боротьбу за наші національно-державні ідеали, за виборення незалежності державної нашого народу».

На жаль, Симонові Петлюрі не судилося побачити Україною вільною та незалежною. 5 травня 1926 р. він загинув у Парижі від кулі більшовицького агента Самуїла Шварцбарда. Поховали Головного Отамана на паризькому цвинтарі Монпарнас.

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел