13 квітня народилася Оксана Дмитрівна Іваненко
Українська письменниця, педагогиня, видавчиня, перекладачка, авторка багатьох дитячих творів та романів-біографій про класиків української літератури Оксана Дмитрівна Іваненко народилася 13 квітня 1906 року в Полтаві у сім’ї редактора газети й вчительки притулку для сиріт. Саме вона прищепила доньці любов до рідного слова, до української поезії, до пісні. У чотири роки вона вміла читати, в шість років написала перше оповідання, у 12 років – давала уроки, в 15 – вступила до Полтавського інституту народної освіти.
О. Іваненко навчалася в гімназії, робітничій школі та одночасно почала працювати вихователькою в сиротинці. 20-ті роки ХХ століття дитяча безпритульність набула загрозливих масштабів, тож масово почали відкривати дитячі будинки. Саме, працюючи в сиротинці, й розвинувся її талант, адже потрібно було писати вірші, казки, сценарії для вихованців, а готового матеріалу бракувало.
У 1923 році Оксана Дмитрівна перевелась до Харківського інституту народної освіти на факультет соціального виховання, працювала вчителькою в колонії, якою керував відомий педагог Антон Макаренко.
Початком свого творчого шляху Оксана Іваненко вважає 1925 р., коли в журналі «Червоні квіти» було опубліковано оповідання «До царя». Мрія, що зародилася змалку, все життя надихала Оксану Іваненко: писати для дітей, вести їх за допомогою слова дорогою добра. Її книжки чарують своєю безпосередністю, поетичністю та щирістю. У 1930 р. письменниця видає збірку оповідань «Майка та жабка». Основним напрямком своєї творчості вона вибрала казки, за її життя вийшло майже 50 книг з творами для дітей.
Корній Іванович Чуковський написав про молоду письменницю: «Серед казкарів Оксана Іваненко посідає особливе місце. Вона уподобала жанр напівчарівної казки з пізнавальним, природничим ухилом. Хоч у сюжетах її казок і проявляється певна доля фантастики, хоч і бурульки, і тварини, і квіти, й дерева розмовляють у них людською мовою, фантастика – лише ошатне прикриття, футляр для тих наукових відомостей, які приховані всередині».
У 1928 р. Оксана Дмитрівна вступила до аспірантури Українського науково-дослідного інституту педагогіки, де написала дисертацію «Дитяча літературна творчість». Потім керувала секцією дитячої літератури при інституті, була редакторкою у видавництві та журналу для дошкільнят «Тук-тук».
О. Іваненко ‒ засновниця сучасної української літературної природознавчої казки.
У 1933 р. з’явилася перша казка О. Іваненко «Сандалики, повна скорість!». Згодом були написані казки: «Чудесна квітка», «Казка про веселу Аль», «Три бажання». Невдовзі були написані перші «Лісові казки». Усі ці твори позначені певною науковою фантастичністю.
Під час Другої світової війни О. Іваненко перебувала на Уралі. У 1944 р. повернулася до Києва і почала працювати відповідальною редакторкою журналу «Барвінок».
У 1939 році Оксана Іваненко написала оповідання про дитинство Тараса Шевченка «Чорний шлях», ним вона започаткувала велику справу свого життя. Протягом двадцяти років вона працювала над роботою про шлях великого поета: відвідувала архіви, бібліотеки, їздила по місцях, де він жив.
Війна не оминула сім’ю Оксани Дмитрівни: не повернувся чоловік (він загинув під Києвом у сорок першому). Письменниця залишилася сама з дітьми. В цей час виходять збірки її оповідань «Пошта прийшла» (1943), «Школа» (1944), «Життя коло смерті» (1945).
Після війни Оксана Іваненко повертається до Києва, пише нові твори для дітей. З 1947 по 1951 працює головною редакторкою журналу «Барвінок». Відома Оксана Дмитрівна і як перекладачка з данської, французької мов. Особливо багато зробила вона для перекладу і популяризації казок Г. Х. Андерсена. У її доробку – оповідання П. Бажова, твори В. Короленка, Л. Толстого, казки братів Грімм.
У 1961 році світ побачив роман «Тарасові шляхи», за який письменниця отримала літературну премію імені Лесі Українки.
У березні 1986 року письменниця була відзначена Державною премією УРСР ім. Т. Г. Шевченка, а також нагороджена орденом Дружби народів, трьома орденами «Знак Пошани», медалями.
17 грудня 1997 року душа славетної майстрині художнього слова полинула у вічність.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел.