Embedded Files
Український письменник Юрій Михайлович Хорунжий народився 5 серпня 1937 року в Києві в сім'ї педагогів. Пiсля закінчення семи класів Юрій Хорунжий вступив до Київського геологорозвідувального технікуму, а згодом продовжив освiту заочно ‒ в Московському інституті нафтохімічної та газової промисловості, який закінчив 1962, здобувши диплом інженера-геофізика.
Працював у геофізичних і геологічних експедиціях, редактором у журналі «Україна», від 1992 року на громадських засадах редагує часопис «Зона» ‒ видання Товариства колишніх політичних в'язнів. Член Національної спілки письменників України.
Юрій Михайлович ‒ автор шістнадцяти повістей, низки новел (близько сорока) з життя молоді, геологів, на історичну тематику, автор п'ятьох романів та сімдесяти есеїв-портретів. Упорядник книги спогадів свідків «Опера СВУ ‒ музика ГПУ» (1992), антології українського історичного оповідання «Дерево пам'яті» (1990-1995), «Вибраних творів» Людмили Старицької-Черняхівської (2000).
Серед оригінальних творів Ю. Хорунжого повісті «Вісім місяців ‒ лише мить» (1967), «Дзвонити тричі» (1971), «Дивний камінь» (1976), «Шість балів за впертість» (1982), «Ярмарок у Дрогобичі» (1984), «Давні мелодії» (1971), «Гонитва до мосту» (1983), «Коли промовляють фальконети» (1988), «Чуєш, брате мій» (1989), «Таємна грамота» (1990), романи «Борвій» про Михайла Старицького (1987), «Злет і заземлення Григорія Полетики» (1994), «Любов маєш ‒ маєш згоду» про гетьмана Івана Мазепу і кошового Запорозької Січі Костя Гордієнка (1997), «Вірую» про Михайла Грушевського (1998-1999) та інші.
Частину художніх творів і літературознавчих та публіцистичних статей Ю. Хорунжого перекладено на англійську і російську мови.
Помер 4 грудня 2007 року.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел
Page updated
Google Sites
Report abuse