8 травня народився Олесь Ульяненко

Писати Олесь Ульяненко почав ще в дитинстві, перший твір надрукував у 26 років. У 90-х роках з'явилися його публікації в журналах «Сучасність» і «Благовіст».

За сорок вісім років земного життя письменник Олесь Ульяненко залишив по собі чималу літературну спадщину – понад двадцять романів і безліч повістей: «Зимова повість» і «Сталінка» (обидва твори 1994), «Вогненне око» (1997), «Богемна рапсодія» (1999), «Син тіні» (2002), «Дофін сатани», «Знак Саваофа», «Ізгої» (всі 2003), «Хрест на Сатурні» (2004), «Квіти Содому» (2005), «Ангели помсти» (2006), «Серафима» (2007), «Софія» та «Жінка його мрії» (обидва 2009), «Там, де Південь» і «Сєдой» (обидва 2010) і оповідань «Антисеміт», «Біля синього, синього моря», «Жиган», «Ірка», «Молитва», «Муха», «Рецедив», «Угода», «Яйця динозавра». Книги його перекладалися німецькою, вірменською, угорською, англійською та іншими мовами.

Найгучніші з його творчості романи «Богемна рапсодія», «Син тіні», «Пророк», повість «Там, де Південь». Найвідоміший твір автора ‒ роман «Сталінка». У світі літератури часто називають цей текст одним з найвизначніших романів часів української незалежності.

Після її видання письменник став наймолодшим володарем Малої Державної премії ім. Тараса Шевченка. Письменник також є лауреатом премій «Сучасність», «Благовіст» та ін.

Окрім «Сталінки» найбільш резонансними творами були романи «Знак Саваофа» та «Жінка його мрії».

Коли ж Довкола роману «Жінка його мрії» (2009 вибухнув скандал). Книгу вилучили з магазинів із формулюванням експерта Варвари Ковальської, що вже стало класичним: «Художня майстерність, мовна виразність автора може сприяти спонуканню негідних інстинктів у читача, що дає підстави визнати їх порнографічними». Таким чином, Олесь Ульяненко став перший у незалежній Україні офіційно забороненим письменником, причому класиком, який був змушений доводити право на свободу творчості (не лише своє) в суді й розплачуватись за це лікуванням від нервового виснаження. Однак, у підсумку митець вийшов із суперечки переможцем: роман «реабілітували», невдовзі перевидали в іншому видавництві, а сумнозвісна Комісія з питань захисту суспільної моралі нарешті перестала «займатися літературою».

Світова літературна критика вважала О. Ульяненка «автентичним і неповторним літературним талантом. Правда, талантом, чиє призначення бентежити й непокоїти, викликати неспокій і біль, радше ніж приносити насолоду» (доктор Марк Роберт Стех).

Сам же письменник казав: «Українській літературі я подарував нового героя. Взяв людину з вулиці й кинув її на сторінки нашої моралізаторської літератури, котра тільки й помічала свої плачі та розтирала «сльози по соплях». А тепер уже багато різного з’являється...».

За життя Олесю Ульяненку довелося заробляти підпільним боксом, проходити військову службу в Німеччині та Афганістані, довго блукати залізницями Центральної Росії й навіть побувати в іпостасі якутського шамана, не кажучи вже про систематичні візити в ізолятор тимчасового тримання.

Олесь Ульяненко лишався на соціальному дні та часто працював голодним, але так і не полишив письмо. Самітник, який після революції на граніті, жив у закинутому готелі «Лейпциг», де працював сторожем. Його яскраве та насичене пригодами життя символізувало бунт та повсякчасний вияв непокори.

Мав близькі перспективи виходу на міжнародну арену, нездійснені мрії про кіно, тавро першого офіційно забороненого письменника-«порнографа».

Чого в його біографії більше – пошуку себе чи збирання матеріалу? Він сам став матеріалом для болісних і відвертих досліджень на грані. Смерть засвідчила: грань Олесь перейшов. Смерть письменника залишила болісні питання в кримінальній, соціальній, культурній площинах. Її класифіковано «за нез'ясованих обставин», а діагноз «від гострої серцевої недостатності» осмислюється як підсумок його буття. Йому не вистачало любові, слави, коштів, визнання – всього того, чого прагне непересічна особистість, яка в одне життя вміщує кілька іпостасей. Раптова смерть письменника символізувала закінчення епохи в українській літературі, після якої на передній план вийшли нові дійові особи

Відійшов у засвіти 17 серпня 2010 року за не зовсім з’ясованих обставин,  похований на Байковому кладовищі столиці.

У 2012 році мистецька спільнота заснувала на його честь Міжнародну літературну премію.

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел