4 січня народився Павло Гнатович Житецький

Викладав у Кам'янець-Подільській гімназії. З початку 1870-х рр. брав активну участь у створенні та діяльності Колегії Павла Галагана.

Науковий доробок Павла Гнатовича Житецького ‒ близько 30 ґрунтовних праць з історії української мови, літератури та фольклору. Він зробив вагомий внесок у розробку принципів та критеріїв українського правопису. Павло Житецький обґрунтував концепцію безперервного розвитку українського народу, його мови і культури з часів Київської Русі.

Павло Гнатович досліджував історичну фонетику української мови, зокрема таку її пам’ятку, як Пересопницьке Євангеліє 1556-1561 pp. з Пересопницького монастиря на Волині.

У розвідці «Опис Пересопницького рукопису XVI ст.» (1876). Житецький розкрив мовні та палеографічні особливості пам'ятки та виявив у її тексті багато рис живого народного мовлення, показавши велике значення її для вивчення історії української літературної мови.

Вченому також належать глибокі дослідження з історії української мови, літератури та  фольклору (писав українською мовою). Серед них: «Нарис звукової історії малоруського наріччя», «Думки про народні малоруські думи», «Опис Пересопницького рукопису XVI ст.» та ін.

«Нарис звукової історії малоруського наріччя» (1876) ‒ перша в українському мовознавстві велика праця з історії фонетики української мови, у якій поставлено і частково розв’язано ряд питань, зокрема про занепад редукованих «ъ» та «ь», про звукову природу «ѣ» та перехід його в «і» тощо.

Особливо цінними є праці Павла Житецького з історії української літературної мови, що актуальні й у наш час: «Нарис літературної історії малоруського наріччя в XVII ст.» (1889) та «Енеїда» І. Котляревського і найдавніший список її у зв'язку з оглядом малоруської літератури XVIII ст.» (1900). У них вчений дослідив функціонування у писемності 17-18 ст. двох типів старої літературної мови – слов'яно-української, що продовжувала церковнослов'янську традицію, і книжної української мови, яка поєднувала стару писемну традицію з елементами живого народного мовлення; розглянув процеси еволюції обох типів літературної мови на ґрунті їх взаємодії з народнорозмовною мовою і занепад їх під впливом русифікації у 18 ст.

Павло Гнатович Житецький ‒ автор шкільних підручників: «Теорія твору з хрестоматією» (1895), «Теорія поезії» (1898), «Нариси з історії поезії» (1898). Як педагог, Житецький викладав у Кам'янець-Подільській гімназії, брав активну участь у створенні та діяльності Колегії Павла Галагана – елітного навчального закладу для дітей дворянства: розробив його статут та працював викладачем словесності майже двадцять років.

Науковець був активним громадським діячем. Він один із фундаторів київської «Громади» (1861), дійсний член Історичного товариства Нестора-літописця (1879), Наукового товариства ім. Т. Шевченка (1903), член-кореспондент Петербурзької академії наук (1898), доктор російської словесності (1908).

Все життя для Павла Гнатовича Житецького кумиром був Т. Г. Шевченко. Разом із друзями-студентами він ніс труну великого Кобзаря понад Дніпром з церкви Різдва до Ланцюгового мосту. Без його участі не обходився жоден захід на пошану Т. Шевченка.

Вчений співпрацював із часописом «Київська старовина», приятелював із М. Драгомановим. Саме за зв’язки з останнім потрапив у списки неблагонадійних, складені Міністерством народної освіти після Емського указу 1876 р.

46 років П. Житецький прожив у щасливому шлюбі з Варварою Дяченко. Подружжя мало чотирьох синів.

Помер Павло Гнатович Житецький 18 березня 1911 року в  Києві.

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел

Створено: січень, 2025