7 січня народився Василь Григорович Чумак

Василь Чумак почав писати ліричні вірші російською та українською мовою у 12-річному віці. Один із перших його віршів – «Пісні минулих часів» (1913 р.). Друкувався від 1917 р. під псевдонімами С. Віче та М. Ічня.

Прихід В. Чумака в літературу збігся з бурхливими подіями в історії нашої країни. Він був одним із перших у пожовтневій українській літературі, хто розглядав революцію як невичерпне «джерело художніх вартостей», хто розумів її як процес не лише руйнівний, що знищує старі форми суспільного існування, але і як процес творчий, що веде соціально-економічний організм «від форм віджилих ‒ до нових, досконаліших, вищих форм».

Творчий доробок письменника ‒ революційно-романтичні поезії «До праці» (1917 р.), «Не вам» (1917 р.), «Дзвін на сполох» (1917 р.), «Цикл соціального» (1919 р.), цикли «Революція» (1919 р.), «Я порву ті вінки» (1919 р.), оповідання, нарис «Муззачет», «Портрети пролетарських поетів» критичні статті «Революція як джерело» та ін.). Найвідоміший вірш поета – «Заспів» (1919 р.).

Перша і єдина книга віршів «Заспів» була підготовлена ще самим автором, але побачила світ уже після його трагічної загибелі від рук денікінців.

Книжка починається циклом «З ранкових настроїв», потім поет ніби повертається до своїх модерністських настроїв, вплітаючи у цикли «Мрійновтома» й «Осіннє» мінорні мотиви суму, вмирання, навіть певні релігійні асоціації.

У поезіях «Облетіли пелюстки моїх казок», «Айстри», «Гірлянди тьмяного намиста», «Несли твою труну» виразно помітні впливи естетики модернізму і, ясна річ, враження від перебування у в'язниці та підпіллі.

Рвучкий ритм, мелодійність інтонації, оригінальні метафори, милозвучні рими та асонанси, характерні епітети-прикладки, лаконізм виразу ‒ все це вказує природний поетичний талант, який спирається на національні художні традиції та збагачений усіма здобутками поетичної, художньої культури.

Книжка справила великий вплив на розвиток революційно-романтичного напряму в українській поезії, а ім'я її автора ставили поряд з П. Тичиною, В. Елланом, М. Семенком.

Рядки Чумакових віршів друкувалися на сторінках більшовицьких газет і листівок і відіграли свою роль у розгромі денікінців, Врангеля та білополяків.

Збірки поезій «Революція» (Харків, 1920 р.) та «Червоний заспів» (Харків, 1922 р.) були видані також вже після смерті автора.

Як поет-імпресіоніст за допомогою називних речень, виразних деталей, кольорів, «штрихованої стилістики» В. Чумак майстерно відбив складні психічні переживання людини та її мінливі настрої, та відтворив волелюбну енергію мас до незалежної України в добу національної революції 1918-1919 рр.

В. Чумак був не лише поетом, а й здібним прозаїком. Три оповідання ‒ «Товариш» (російською мовою), «Що було» і «Пожовклі сторінки» ‒ присвячені  школі, середовище якої автор добре знав. Етюд «Бризки пролісок» відбиває настрої учнів гімназії після Лютневої революції. Шкіц «Братові ‒ руку» містить полеміку з пролеткультівськими поетами, які стверджували, що «только в городе возможны и движенье, и борьба».

Менше вивчений критичний доробок митця. Так, дві великі статті «Українізація й настрої» і «Чи не пора?» присвячені питанню української культури і освіти в роки громадянської війни. У публікаціях В. Чумак підкреслював, що «українізація шкіл є одно з болючих питань нашого часу», що це питання хвилює не тільки широкі маси українського села, а й українську інтелігенцію, зокрема вчителів.

Як своєрідну мемуарну прозу слід розглядати й тюремний щоденник В. Чумака «За гратами».

Творча спадщина поета була офіційно реабілітована у 1957 р. Значний внесок у справу її популяризації в Україні та за кордоном зробив літературознавець Ю. Лавріненко, який включив вибрані поезії Василя Чумака до своєї антології «Розстріляне відродження»

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел

Створено: січень, 2025