13 вересня народився Денис Якович Лукіянович

У творчому доробку письменника є твори й великої форми ‒ дилогія з двох повістей «За Кадильну» (1902) та «Від кривди» (1904), роман «Філістер» (1909).

Денис Лукіянович ‒ автор низки творів стрілецької тематики. Герої цих творів шукають шляхів до січових стрільців, прагнуть стати під стяг Вільної України: збірка «Під свій прапор» (1917); «Але не просто народжений» (1925); дев'ять оповідань збірки «Я ‒ з більшістю» (1934 та 1935).

В радянський час він був запрошений до правління Оргкомітету Спілки радянських письменників України. У радянському дискурсі сприймався суперечливо: уже від 1939 року влада всіляко виявляла пошану до його особи, водночас вилучаючи з бібліотек його твори.

Денис Лукіянович, як один із найвизначніших письменників свого часу, який за зразок все життя мав Івана Франка, мав критичний погляд на українську дійсність, як і на тогочасне мистецьке і літературне життя назагал, висміював галицьких богемістів – членів заснованого у 1906 році літературного угруповання письменників і митців, що дотримувалися творчої настанови «мистецтво для мистецтва». За що мав з їхнього боку нарікання.

На першому місці в його наукових розвідках є життя, творчість і все, що пов'язане з Іваном Франком. Видав такі статті як: «Хто мав вирішальний вплив на національний характер Івана Франка», «Мандрівка Івана Франка по львівських квартирах», «Мої зустрічі з Іваном Франком», «Політично ненадійний», «Арешти Івана Франка і судові процеси над ним», «Два останні роки Івана Франка в його власних листах». Опублікував листи Івана Франка до Уляни Кравченко. Лукіянович написав повість «50 гульденів» ‒ біографічний роман про Івана Франка на тлі громадсько-політичних обставин 70-х років ХІХ століття, за яку отримав другу премію в літературному конкурсі, яку проводило Українське видавництво в 1943 році.

В 1956 році написав ще одну повість «Франко і Беркут», що розповідає нам про зародження кохання між Іваном Франком та Ольгою Рошкевич і про участь юного поета у відстоюванні прав громади її села. І мабуть, найцінніший його доробок в цій царині – він зібрав і опублікував в 1958 році «Листи Ольги Рошкевич до Івана Франка». Цим виданням він залишив шляхетний пам’ятник їхнім високим і справжнім стосункам, а науковцям – літературний скарб для вивчення особистості Івана Франка.

Не міг оминути він і дослідження творчості Тараса Шевченка. Автор праць «Про житє Тараса Шевченка» і «Про Шевченкові твори» (1914), «Ідеологічне насвітлення Шевченка в новіших дослідженнях» (1935).  В останні роки працював над нарисом «Боротьба за Шевченка в Галичині», з якого опублікував кілька статей.

Після 1946 р. Денис Лукіянович виступав як публіцист, критик, мемуарист. У творах торкався, зокрема, й теми німецької окупації Галичини часів Першої світової війни (оповідання «Люська» та «Куна»). Не уникав у ці роки кон'юнктурності, пишучи про «возз'єднання» Західної та Радянської України («Друга присяга», «Незабутні дні»).

Щодо наукового визнання найбільше пощастило Лукіяновичу як історику літератури. Він автор цікавих розвідок про багатьох українських письменників ХІХ – початку ХХ століття. Йому належать спогади про Івана Франка, Ольгу Кобилянську, Михайла Коцюбинського, Осипа Маковея, Лесю Українку, Василя Стефаника, Наталю Кобринську, Євгенію Ярошинську, Осипа Маковея, Михайла Яцківа, з якими був особисто знайомий і тому його розвідки та спогади передані з великою правдивістю. Як історик літератури та до того ж юрист, працював дуже сумлінно і професійно, залишив багато досліджень, які не втратили своєї цінності й до сьогодні. Літературознавці вже понад століття послуговуються його доробком.

Помер 28 січня 1965 року у Львові на 92-му році життя.

Денис Лукіянович за літературним стилем близький до прозаїків психологічної школи, котрі майстерно висвітлювали внутрішній стан героїв. Доробок цього письменника в цілому заслуговує на те, щоб бути відомим нинішньому читачеві.

З метою вшанування пам'яті українського письменника у 1993 р. в с. Городниця встановлено пам'ятник Д. Лукіяновичу, відкрито пам'ятну дошку в Будинку культури. На честь науковця названо вулиці: Галицького району в м. Львові, у Тернополі.

Інформацію підготовлено на основі відкритих інтернет-джерел

Перевірено: вересень, 2025