7 грудня народився Всеволод Михайлович Ганцов

3 1922 р. увійшов до складу науково-дослідної кафедри мовознавства при Київському університеті як науковий співробітник, а з 1925 р. був обраний дійсним членом цієї ж кафедри і керівником її секції української мови. Одночасно Всеволод Ганцов читав курси лекцій, проводив семінарські заняття з історії української мови, української діалектології й української літературної вимови в Київському інституті народної освіти (1920-1921 рр.), в Археологічному інституті (1923-1924 рр.), в музично-драматичному інституті імені Лисенка (1924 р.). Він натхненно працював у галузі діалектології, історії української мови, українського правопису, лексикографії. У розвідці «Діалектологічна класифікація українських говорів» (1923 р.) В. Ганцов розробив наукові засади діалектологічного членування української мови. Всеволод Ганцов першим розробив сучасну класифікацію діалектів української мови (північні, південно-західні та південно-східні) Він висунув та обґрунтував теорію, що українська постала зі злиття двох прадавніх груп говірок, південних і північних. Унаслідок тривалого співжиття носіїв південних і північних діалектів утворилася південно-київська говірка. На її основі й постала українська літературна мова. Всеволод Ганцов зважився на сміливий висновок: не було ніякого одного «праруського» племені та східнослов’янської єдності ‒ російської, української та білоруської мов. Він береться довести, що українська ближча до південнослов'янських і західнослов’янських мов, а ніж до російської. Так українізація виявила «шкідника на мовному фронті».

Праця «Особливості мови Радивилівського (Кенігсберзького) списку літопису» (1927 р.) стала зразком аналізу мови писемних пам’яток. У цей період вчений плідно досліджував автографи Тараса Шевченка. Всеволод Ганцов брав активну участь у роботі Харківської правописної комісії, був автором розділів «Фонетика» та «Правопис незмінної частини слова» у проєкті українського правопису, виданому у 1926 р., редагував академічний «Російсько-український словник» (1925-1929 рр.).

З 5 грудня 1927 р. до 21 лютого 1929 р. В. Ганцов перебував у закордонному відрядженні, де працював у галузі славістики у професора Фасмера (Берлінський університет), експериментальної фонетики у професора Панкочеллі-Кальціка (Гамбурзький університет) та з французької фонетики ‒ у фонетичному інституті при Сорбонні в Парижі (професор Перно). За ці роки Всеволод Михайлович був прийнятий у члени індо-германського товариства (1928 р.), взяв участь у роботі І Міжнародного лінгвістичного конгресу, що відбувся у квітні 1928 р. в місті Гаага. Повернувшись в Україну, працював на посаді професора Київського інституту народної освіти та продовжив діяльність як науковий співробітник Всеукраїнської академії наук.

21 серпня 1929 р. Всеволод Ганцов і його дружина були заарештовані за звинуваченням у причетності до сфальсифікованої ДПУ справи «Спілки визволення України» (СВУ). Дружина Ганцова не фігурувала на центральному процесі, але була засуджена і загинула у таборах. Ганцов на процесі поводився з гідністю та обвинувачення не визнавав. Йому присудили спочатку 8 років виправно-трудових робіт (5 із них на Соловках), потім ще 8 років виправно-трудових робіт у Комі АРСР. На волю В. М. Ганцов вийшов тільки в грудні 1946 р., провівши в ув'язненні безперервно 17 років та 4 місяці, й вирушив до Запорізької області, де в Обіточненському агрономічному технікумі працювала його сестра і де мешкала 80-річна мати. У пошуках роботи він невдовзі переїхав до міста Олександрова Володимирської області, потім до Казахстану і знову до Олександрова. У червні 1949 р. отримав посаду позаштатного співробітника Інституту російської мови АН СРСР у секторі «Словника мови О. С. Пушкіна», але в грудні 1949 р. знову заарештували та кинули за ґрати до Володимирської слідчої в'язниці.

Восени 1956 року Всеволод Ганцов повернувся в Україну. Жив у Чернігові, в однокімнатній квартирі з небогою покійної дружини. Щоб родичці дісталася квартира, одружилися. Тужив, що війна знищила його бібліотеку. Знову писав «куди треба», просив про реабілітацію, скасування судимості й поширення на нього «північних» пільг.

«Загалом в ув'язненні та на засланні я провів понад 22 роки, – писав Ганцов Голові Президії Верховної Ради СРСР у 1957 році. – …за приналежність до організації…якої взагалі не існувало. Це призвело до життєвої катастрофи. Перервалась моя наукова кар'єра. Усе, що відбулося зі мною, завжди сприймав абсолютно незаслуженою несправедливістю. Зараз я немічний і не маю засобів до існування. Мені відмовлено в пенсії через брак стажу роботи…».

У 1958 році його реабілітували за 16 років таборів і заслання та призначили мізерну пенсію. А реабілітації у справі «СВУ» він так і не дочекався. Відповідне рішення пленум Верховного суду УРСР ухвалить лише в серпні 1989 року.

До останніх років життя Всеволод Михайлович братиме активну участь у лінгвістичних конференціях, готуватиме до друку наукові праці. Всеволод Ганцов помер 5 жовтня 1979 р. у Чернігові.

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел