6 лютого народився Дмитро Павлович Григорович
Український авіаконструктор, винахідник гідроплана Григорович Дмитро Павлович народився в Києві 6 лютого 1883 року. Його батько, Павло Дмитрович, двоюрідний племінник відомого письменника Дмитра Васильовича Григоровича, спочатку служив на цукровому заводі, згодом – в інтендантстві військового відомства. Мати, Ядвіга Костянтинівна, донька земського лікаря. З дитинства Дмитро виявляв цікавість до точних дисциплін, любив майструвати, мамі на день народження змайстрував буфет.
Закінчив Київське реальне училище, навчався у КПІ – там він почав відвідувати повітроплавний гурток.
Наступною роботою Дмитра Павловича став аероплан, побудований за схемою, що наслідувала конструкцію французького літака «Блеріо ХІ», але з власною системою управління та конструкцією шасі. Будував його Д. П. Григорович спільно з київським аматором автомобільного спорту багатієм Ільницьким. Фінансової допомоги Ільницького виявилося достатньо, щоб завершити працю над новим аеропланом і продемонструвати на київській виставці повітроплавання. Літак привернув загальну увагу фахівців і аматорів авіації. Журнал «Автомобиль и воздухоплавание» назвав його найкращою конструкцією виставки.
Розробками Д. П. Григоровича зацікавився Федір Терещенко – ця родина була серед ініціаторів створення КПІ і його меценатів. Ф. Терещенко також навчався в Київському політехнічному інституті та мріяв стати авіатором. Його захоплення авіацією було настільки сильним, що у своєму маєтку в селі Червоне Бердичівського повіту він обладнав власну авіамайстерню та аеродром. Федір Терещенко запросив Григоровича до співпраці, невдовзі на світ з'явилися два їхні спільні спортивні аероплани – Г2 і Г3. Конструктором і основним виконавцем усіх робіт був Григорович, меценатом – Федір Терещенко.
В 1911 році Дмитро Григорович їде до Петербурга (1911 р.). З собою з Києва він перевіз один зі своїх літаків і здійснив на ньому кілька вдалих польотів на Комендантському аеродромі. Їх свідком став Сергій Щетінін, засновник першого в російській імперії авіабудівного заводу «Перше Російське товариство повітроплавання С. С. Щетініна і Ко», саме С. Щетінін запросив молодого інженера, на посаду керівника й технічного директора його заводу. Майже відразу молодий конструктор почав працювати над гідролітаком М1, М2, М4. (морський-1, 2, 4). Вдалою була конструкція двомісного М-5 (1915). Гідролітаки Д. Григоровича за проєктами, які продав за кордон Тимчасовий уряд Росії, вироблялися в США, Великій Британії, Італії та Франції. За радянської влади завод С. Щетініна приватизували в «Красный летчик», а Григорович очолив «Отдел морского исследовательского самолетостроения».
1 вересня 1928 р. Григорович був заарештований у власному кабінеті, звинувачений у шкідництві та направлений до Бутирської тюрми. Там у «сьомому ангарі», обладнавши дві камери креслярським приладдям, створили КБ. Головним конструктором був призначений Дмитро Григорович, його заступником – Микола Полікарпов, заарештований за звинуваченням в участі у контрреволюційній організації. Тим ув'язненим, кого було зараховано до конструкторського бюро, умови утримання поліпшили – збільшили норми харчування, через день водили до лазні та дозволяли щотижня 10 хвилин побачення з рідними. За три місяці ув'язнені конструктори й інженери розробили макет майбутнього винищувача. Створений ними легендарний літак І-5 став кращим легким винищувачем тих часів. Ця бойова машина спочатку мала абревіатуру – «ВТ» («внутрішня тюрма»). За короткий термін у небо піднялись ЛШ («легкий штурмовик»), ТШ-1 і ТШ-2 («тяжкий штурмовик»), ШОН («штурмовик особливого призначення»).
Після успішних випробувань, Д. Григоровича з родиною направили на відпочинок в Ялту з охоронником. 10 липня 1931 р. Дмитро Григорович отримав свободу.
Наступні роки випускали один за одним найкращі кулеметні винищувачі (И-16, И-153), а Дмитро Григорович намагався створити гарматний винищувач («И-зет», «ИП»), але запланована гармата на той час так і не була створена.
Навесні 1938 р. Дмитро Григорович отримав нову посаду – керівника щойно організованого КБ у Новосибірську. Але до Сибіру не доїхав: важко занедужав і 26 липня того ж року на п'ятдесят шостому році життя помер від лейкемії. Похований у Москві на Новодівичому кладовищі.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел