28 лютого народився Михайло Йосипович Білик
Український перекладач, літературознавець, мовознавець, педагог Михайло Йосипович Білик народився 28 лютого 1889 року у містечку Верчанах на Стрийщині, вчився у гімназії у Стрию, яку закінчив із відзнакою, а 1909 вступив на філологічний факультет Львівського університету. 1910 року переїхав до Відня, де 1914 закінчив навчання на кафедрі класичної філології Віденського університету.
У 1914-1929 роках працює у Стрию, а після того, як Михайло Білик надіслав свої статті до журналу класичних мов і античної культури «Фільомата» («Filomata»), редактор професор Ришард Ганушинець (Ryszard Gansiniec; Ganczyniec) запросив його після Першої світової війни на кафедру класичної філології Львівського університету.
В 1933 році переїхав до Лодзі. Після його лекцій у жіночій гімназії, ознайомитися з якими приїжджали викладачі з гімназій інших польських міст, його перевели до Варшави, як одного з найкращих викладачів класичних мов у довоєнній Польщі. Цей період став дуже плідним у його науковій і перекладацькій праці: Михайло Білик публікує шерег статей і переклад шістьох книг «Енеїди» Вергілія (Стрий, 1934).
Часи Другої світової війни були складними. Рятувало знання німецької мови. Працював у Холмі, де вдалось організувати п'ять гімназій, потім працює директором однієї з тих гімназій, пізніше у Львові – інспектором в управлінні шкіл Галичини, у Стрию, де викладав українську мову у середніх школах.
По закінченні Другої світової війни у 1946 році запрошений на кафедру класичної філології Львівського університету імені Івана Франка. 1950 році захистив кандидатську дисертацію. Проте 1961 року у Львівському університеті починається «велика чистка кадрів». Лекції викладачів стенографувалися з метою пошуку антирадянських тенденцій. У січні 1952 року Михайла Білика звільнили, проте потім поновили на посаді, а через два роки його звільнено з посади завідувача «за власним бажанням». Проте, очевидно, через брак кадрів він пропрацював на посаді доцента до 1965, коли вийшов на пенсію у віці 75 років.
Викладацьку діяльність він поєднував з перекладацькою і науковою працею. Очевидно, і для польського і для українського читача може становити інтерес одна з численних статей – «Український елемент у польській літературі XVI ст., писаній латинською мовою» (1959). Уже згадувалося вище, що у 1934 році Михайло Білик опублікував переклад шести книг «Енеїди» Вергілія, пізніше публікує твори давньогрецьких і римських поетів – Анакреонта, Тіртея, Теогніда, Горація, Тібулла та інших.
Перекладач не був відлюдником: усе життя провадив спілкування зі студентами і постійно підтримував контакти з колегами. У Варшавський період праці, у процесі перекладу «Енеїди» Вергілія, він часто звертався до професора Івана Огієнка. Пізніше листується з Максимом Рильським, який схвалив переклад і пообіцяв опублікувати, проте після відповідного редагування. Аж по смерті автора перекладу, внаслідок втручання Олеся Гончара й Дмитра Паличка, переклад «Енеїди» був опублікований 1972 року. Текст для публікації остаточно зредагував Борис Тен (Микола Хомичевський), легендарний перекладач «Іліади» і «Одіссеї», а коментарі й довідковий апарат уклав Йосип Кобів, професор кафедри класичної філології Львівського університету.
Крім загальновизнаної «Енеїди», іншим визначним доробком Михайла Білика є переклад «Роксоланії», поеми Себастьяна Фабіана Кленовича, життя якого було пов'язане із Любліном, Замостям та Львовом.
У галузі франкознавства професор написав статтю «„Едип цар“ Софокла у перекладі Івана Франка», в якій ґрунтовно проаналізував ідейно-естетичну цінність Франкового перекладу трагедії класика давньогрецької драматургії. Багато з цих поезій надруковано в «Антології української поезії» (том 1).
Після виходу на пенсію М. Білик творчо майже не працював, хворів. Після смерті дружини занедужав дужче. Помер М. Й. Білик 24 лютого 1970 року. Похований у Львові на 49 полі Личаківського кладовища.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел