17 березня народився Федір Кіндратович Вовк
«Федір Кіндратович Вовк, усіма своїми думками та почуттями в Україні перебуваючи, бере на себе важку місію – зв’язати українську науку з французькою і стає на довгі часи чи не єдиним містком, через який наукові думки Західної Європи доходять до нас і навпаки» Левко Чикаленко.
Український етнограф, антрополог, археолог, фольклорист, громадський діяч, автор першої загальної науково обґрунтованої концепції антропологічного складу українців, першовідкривач мізинської культури Федір Кіндратович Вовк народився 17 березня 1847 року в селі Крячківці на Полтавщині. Походив зі старовинного козацького роду.
Навчався у Ніжинському ліцеї. У 1865 році вступив до Новоросійського університету в Одесі, а за два роки перевівся на фізико-математичний факультет Київського університету святого Володимира. Згодом студіював у Паризькому університеті ‒ Сорбонні, захистив докторську дисертацію із природничих наук.
Після закінчення навчання в університеті стає членом Київської Громади, разом з М. Драгомановим, В Антоновичем, Т. Рильським, П. Чубинським, П. Житецьким бере участь в організації недільних шкіл, виданні літератури українською мовою, збиранні етнографічних матеріалів. Став одним із засновників Південно-Західного відділу Російського Географічного Товариства, також став членом «Старої Громади».
Федір Кіндратович Вовк працював у Київській контрольній палаті. 2 березня 1874 р. взяв участь в одноденному переписі населення Києва, під час якого збирав статистичні дані серед городян Подолу. Брав участь в археологічних розкопках влітку 1875 р. та 1876 р. у Київській та Волинській губерніях.
У вересні 1876 р., після виходу Емського указу, припинив діяльність Південно-Західний відділ Російського Географічного товариства. Щоб уникнути переслідувань Федір Вовк 1879 р. переїхав до Женеви (Швейцарія). Там він допомагав Миколі Драгоманову у підготовці до видання перших номерів журналу «Громада». Проте через злидні та хвороби, тугу за родиною через два роки повернувся до Києва. Але дружина і діти були заарештовані і заслані у В’ятку. У 1883 р. був виданий циркуляр про розшук Федора Вовка, тому вчений повернувся до Женеви.
У 1887 р. він переїхав до Парижа, де здобув антропологічну освіту, захистив докторську дисертацію з порівняльної антропології. Там розпочав свої перші антропологічні та етнографічні дослідження українців. Після заснування в Парижі Російської вищої школи суспільних наук Федора Вовка обрали професором антропології та етнографії. Він часто приїздив до Львова, де протягом 1903 ‒ 1904 рр. влітку читав курси етнографії та антропології у Вільному українському університеті.
Паризьке антропологічне товариство доручило Федору Вовку дослідити антропологічні ознаки українського народу. У своїх дослідженнях вчений дійшов висновків, що українці становлять окремий антропологічний тип, відмінний від сусідніх слов’янських народів, що має цілком оригінальні етнографічні особливості. До появи праць Федора Вовка українська етнографія була простим описом особливостей народу, у якому переважали захоплення лінгвістикою та фольклором.
У січні 1906 р. він отримав дозвіл російського уряду повернутися до Російської імперії, однак із забороною мешкати в Україні. Тоді вчений оселився в Санкт-Петербурзі та став куратором одразу двох відділів Російського Музею імператора Олександра ІІІ.
На засіданні Вченої ради Київського університету 18 березня 1918 р. Федора Вовка було обрано завідувачем кафедри географії та етнографії. У червні він виїхав з Петрограда до України. Але в дорозі захворів на грип і 29 червня 1918 р. помер.
Науковий доробок вченого ‒ понад 200 наукових праць різними мовами з історії української обрядової культури, етнології. З урахуванням публіцистичних статей спадщина Ф. Вовка нараховує 628 праць, виданих європейськими мовами.
Ф. Вовк зібрав цінні колекції з української етнографії ‒ понад 3000 етнографічних пам'яток з Буковини та Східної Галичини (1381), Чернігівщини (813), Волині (350), Київщини (155), Катеринославщини та Кубані (160). У 1908 р. Ф. Вовк побував у с. Мізин (на Чернігівщині), де виявив палеолітичну стоянку. Про це він зробив сенсаційну доповідь на XIV археологічному з'їзді.
Вчений глибоко розумівся на науковому шевченкознавстві, брав активну участь у виданні у Празі та Женеві «Кобзаря» Тараса Шевченка. Саме йому завдячуємо виданням «Малюнків Тараса Шевченка» в двох томах (СПб, 1914) з передмовою Опанаса Сластіона.
Завдяки низці праць Ф. Вовка, створених на українському матеріалі з порівняльної етнографії нового в той час у Європі методу систематизації, класифікації та обробки етнографічних даних, українська етнографічна та археологічна науки піднялися на один рівень з найрозвиненішими європейськими народознавчими науками кінця ХІХ початку XX ст.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел