5 травня народився Сидір Іванович Воробкевич
«…один з перших жайворонків нової весни нашого народного відродження». І.Франко
Український письменник, композитор, музично-культурний діяч, православний священник, педагог, редактор часописів Буковини, художник Сидір Іванович Воробкевич (псевдоніми: Данило Млака, Демко Маковійчук, Морозенко, Семен Хрін, Ісидор Воробкевич, С. Волох та інші) народився 5 травня 1836 року в місті Чернівці. Навчався у Чернівецькій гімназії, згодом – у духовній семінарії, яку закінчив 1861 року. У гімназії він почав складати вірші й створювати до них музику. Потім був священником у буковинських селах, де вивчав фольклор і побут місцевого населення.
Музичну освіту Сидір здобував приватно в професора Віденської консерваторії Ф. Кренна. У 1868 році склав іспит на звання викладача співу й регента хору у Віденській консерваторії. З 1867 року викладав спів у Чернівецькій духовній семінарії та гімназії, а з 1875 р. – на богословському факультеті Чернівецького університету. Як композитор складав літературні пісні й псалми, компонував хорові твори, сольні пісні та оперети, писав мелодії на власні вірші.
Літературна діяльність С. Воробкевича розпочалася 1863 року, коли в збірнику «Галичанин» було надруковано п'ять перших віршів під загальною назвою «Думки з Буковини». 1877 року він видав перший буковинський альманах «Руська хата».
Сидір Воробкевич – один із засновників і редакторів журналу «Буковинськая зоря». Працюючи в Чернівецькому університеті, він очолював «Руське літературне товариство», а з 1876 року – студентське товариство «Союз». Сидір Воробкевич писав українською, німецькою та румунською мовами. У літературному доробку письменника – вірші, поеми, оповідання, повісті реалістичного й романтичного характеру.
Найповніше талант С. Воробкевича проявився в ліричних віршах, де поет «розсипає велике багатство життєвих спостережень, осяяних тихим блиском щирого, глибокого, людського і народолюбного чуття» (І. Франко). Характерними рисами поезії С. Воробкевича є мелодійність, близькість до фольклорних джерел (вірш «Летить, летить чорний ворон...» та ін.). Багатьом його творам властивий гумор.
Вірш Сидора Воробкевича «Мово рідна, слово рідне», покладений на музику автором, став хрестоматійним. Чимало його творів перекладено болгарською, німецькою, російською й іншими мовами.
Він розробляв теми історичного минулого – оповідання «Турецькі бранці» (1865), поема «Нечай» (1868), драми «Петро Сагайдачний» (1884), «Кочубей і Мазепа» (1891), писав про тяжку долю селянства – вірші «Рекрути» (1865), «Панська пімства» (1878). Одним з перших в українській літературі відобразив життя робітників у драмі «Блудний син». За життя письменника було видано збірку віршів «Над Прутом» (1901) за участю І. Франка. Перу поета належить ряд оповідань, новел, нарисів і сміховинок («Нерон», «Сабля Сканденберга», «Клеопатра», «Іван Грозний»).
Перебуваючи на викладацькій роботі в Чернівецькій духовній семінарії, гімназії, університеті, Сидір Воробкевич багато уваги приділяв молоді: уклав пісенники для початкової школи, створив посібники з теорії музики й співу та ін. Виступаючи одночасно як композитор і письменник, він створює чимало віршів, пісень для дітей («Рідна мова», «То наші любі, високі Карпати», «Веснянка», «Осінь»). Після поїздки до Києва (1874) Сидір Воробкевич написав два чоловічі хори «Цар-ріка наш Дніпро» та «Я родився над Дніпром, отому я козаком».
Сидір Воробкевич автор циклу статей «Наші композитори», у якому чільне місце відведене композиторові М. І. Глінці. Автор багатьох і різноманітних за жанром літературних, музичних творів ‒ пісень і хорів, романсів, оперет.
Писав музику на слова Т. Шевченка, Ю. Федьковича, І. Франка, В. Александрі, М. Емінеску, В. Бумбака.
Помер Сидір Воробкевич 19 вересня 1903 року в Чернівцях.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел