10 квітня народилася Ольга Федорівна Франко (Хоружинська)
Українська громадська діячка і видавчиня, перекладачка, письменниця, дружина Івана Франка, його опора і підтримка у найважчі часи, Ольга Федорівна Франко (дівоче прізвище ‒ Хоружинська народилася 10 квітня 1864 року в с. Бірки Зінківського повіту Полтавської губернії в родині уродженця Харкова, дрібного поміщика, члена Київської Громади, нащадка старовинного козацького шляхетського роду.
Ольга Федорівна закінчила Харківський Інститут шляхетних дівчат та Вищі жіночі курси у Києві, працювала там на викладацькій роботі. Була високоосвіченою людиною, добре володіла мовами: українською, англійською, французькою, німецькою, російською, гарно грала на фортепіано, була «велика ентузіастка театру, музики та літератури».
16 травня 1886 р. І. Франко та О. Хоружинська одружились і переїхали до Львова. Разом з Іваном Франком вони видавали журнал «Житє і слово» (1894–1897), в який Ольга вклала гроші, що були її весільним посагом ‒ 500 тис. золотих рублів; книжку «В поті чола», збірку «З вершин і низин».
Її завжди цікавила етнографія. Ользі Франко належить розвідка «Карпатські бойки і їх родинне життя».
Самостійно Ольга Франко співпрацювала в збірнику «Перший вінок», що був першим збірником творів жіночого пера в українській літературі; була дописувачкою до багатьох журналів, де публікувала свої переклади з різних мов, в «Літературно-науковому віснику» були вміщені її переклади із французької, зокрема новели Анатоля Франса «Кимейський співак» та «Король п’є».
Ольга Федорівна мала добре і чуйне серце, була співчутливою до чужого горя, щедрою до нещасних, привітною до простого народу: вона не відпускала людину, яка перебувала у скруті, часто віддавала навіть останнє. Вона брала участь у громадському житті ‒ працювала у Клубі русинок та їздила до Києва, Харкова, Одеси, поширюючи видання Івана Франка. Ольга Франко була опорою своєму чоловікові ‒ Івану Франку, як в особистому житті, так і у його літературній праці.
Ольга Хоружинська наполягла, щоби Франко вступив до Чернівецького університету, навчила його французької мови. Її коштом письменник подався до Відня, захистив дисертацію, отримавши диплом доктора філософії.
Вона подарувала письменникові чотирьох дітей ‒ трьох хлопців: Андрія, Петра, Тараса та дочку Анну. О. Франко була люблячою, доброю і турботливою матір'ю. Довгі роки фінансово утримувала сім'ю. Ольга віддала своє життя чоловікові, родині, але існувала в крижаній самоті. Поки у неї були гроші, він спромагався на кілька слів: «Я маю викиди совісті, ‒ зізнавався Іван Якович, ‒ сиджу тут у теплих бібліотеках, а ти мучишся з дітьми, що хворіють». Дійсно, будинок без господаря – це постійний холод, протяги, дах, що протікає – це хвороби; а матері краще самій хворіти, ніж хворобу дитини пережити.
Коли гроші Ольги закінчилися, біда обступила родину: матеріальні нестатки, хатні злидні, щоденні турботи. Ольга не була привчена до домашньої роботи, до раціонального ведення господарства; а порадитися було ні з ким, ні до кого було серцем притулитися.
Ні кохання, ні дружби не зазнала Ольга в шлюбі з Іваном Франком. На жаль, подружнє життя Франків не було щасливим. Їхній шлюб називали возз’єднанням Сходу та Заходу, мрією всього українського народу. Проте щастя не було. Ольга була неусвідомленим за життя Івана Франка коханням, тихим щастям, домашньою пристанню, де поет знаходив підтримку, пораду, взаєморозуміння.
Матеріальні нестатки, хатні злидні, щоденні турботи, вороже ставлення до Ольги з боку найближчих співробітників чоловіка ‒ все це зламало її. Наслідком було загострення сухот, нервове перенапруження, а згодом і психічний розлад. У 1914 році була госпіталізована в «божевільню».
В останню хвилину її життя поряд не було нікого з рідних. В останню дорогу Ольгу Франко провели чужі люди.
Померла Ольга Франко 15 липня 1941 року і похована на Личаківському цвинтарі, неподалік від чоловіка.
Ольга Франко пережила чоловіка на 25 років і зробила все для того, аби ми сьогодні могли чути мудре Франкове слово.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел