11 лютого народився Самійло Васильович Величко

Український історик-літописець Самійло Васильович Величко народився в козацькій родині першої сотні Полтавського полку. Батько, Василь Величко, був людиною грамотною, мудрою й шанованою, мав велику бібліотеку.

Самійло Васильович закінчив Києво-Могилянську академію, де оволодів латинською, німецькою та польською мовами. По закінченні навчання був направлений на посаду канцеляриста до генерального військового писаря Василя Кочубея. Протягом 15 років Самійло Васильович Величко виконував звичайні обов'язки писаря та секретні завдання.

На початку 1705 р. уведений до Генеральної Військової Канцелярії, де служив старшим канцеляристом. Брав участь у походах, зокрема через Правобережну Україну з помічним військом на допомогу полякам. Очевидно, і в Генеральному війську, і в канцелярії виконував особливі (секретні) доручення, залучався до посольств гетьмана І. Мазепи. Саме у цей період він вирішив взятися за написання фундаментального історичного твору, використовуючи не тільки усні перекази, а й книги та численні документи, що були доступні йому як службовцю генеральної канцелярії. Та цей задум довелося відкласти. У 1708 р. він потрапив у полон до московитів і був ув’язнений як людина, близька до Мазепи. 

Після звільнення, орієнтовно в 1715 р., С. В. Величко продовжив роботу над «Літописом», перебуваючи спочатку в маєтку полтавського полковника Василя Кочубея в Жуках, потім – у Диканьці. Праця була завершена до 1728 р.

«Літопис Самійла Величка» – перший фундаментальний історичний трактат про історію української козацької держави. Пам'ятка містить 262 оригінальні документи, Величко використав 27 літературних творів і послався на 20 історичних праць.

У центрі сюжету – «козакоруська нація», яка має тривалу традицію державності, територію, власний пантеон героїв тощо.

Літопис складається з 4 частин:

перша – «Сказание о войне казацкой з поляками через Зеновія Богдана Хмельницького…» змальовує події 1648–1659 років, окремими епізодами сягаючи у 1620 рік, Описуючи війну Якова Остряниці 1638 року, С. Величко додає до автентичного джерела, яким користувався, щоденника польського хроніста Шимона Окольського – власний коментар;

друга і третя частини, які охоплюють 1660–1686 та 1687–1700 роки, названі «Повествования летописная с малороссийских и иных отчасти поведениях собранная и зде описанная», містять значну кількість власних спостережень С. Величка і ґрунтуються на документах гетьманської канцелярії;

у 4-й частині зібрано додатки з різних документів XVII століття.