21 лютого народився Дмитро Васильович Нитченко
Український літературознавець, письменник, мемуарист, редактор, літературний дослідник, педагог, громадський діяч Дмитро Васильович Нитченко народився в м. Зіньків на Полтавщині в незаможній селянській родині.
11-річним був роз'єднаний з батьками та жив у тітки-вчительки. Закінчив Зіньківську індустріально-технічну школу, вчився в Краснодарі на робітничому факультеті. Згодом закінчив Харківський педагогічний інститут і технікум іноземних мов, де прилучився до літературного життя тогочасного Харкова. Працював слюсарем, фрезерувальником, помічником машиніста.
Від 1929 р. Дмитро Васильович працював у Державному видавництві України, а згодом (до 1934 р.) – у харківському видавництві «Література і мистецтво».
Під час війни 1941–1945 рр. Д. В. Нитченко брав участь у боях. В районі В’язьми потрапив у німецький полон. Перебував в таборах переміщених осіб у Новому Ульмі (Німеччина) де викладав українську мову.
В 1949 р. разом Дмитро Васильович з родиною виїхав до Австралії, де жив все своє подальше життя. Працював у каменоломнях, на електростанції, у вільний час вивчав англійську мову, однак творити та писати українською не припиняв. Згодом очолив Українську Центральну Шкільну Раду в Австралії, входив до Управи Союзу українських організацій Австралії (СУОА).
Друкуватися Дмитро Нитченко почав у 1922 році.
Творчий доробок митця – понад 30 книжок власного авторства, за його редакцією вийшло друком близько 40 найменувань книг, з них 10 – з його передмовами. Серед власних творів спогади, проза, поезія, літературознавчі праці, оповідання для дітей, мемуари, підручники, статті, рецензії.
У різні часи Д. Нитченко належав до письменницьких організацій «Гарт» і «Пролітфронт».
Під псевдонімом Дмитро Чуб Нитченко друкував свої оповідання, вірші, нариси про подорожі, під іншим псевдонімом – Остап Зірчастий – гуморески.
В його творах постає дивовижна, повна несподіванок природа Австралії та життя наших земляків, закинутих долею на заокеанський материк. З-поміж кращих його книжок: «Це трапилося в Австралії», «На гадючому острові», «Вовченя», «Стежками пригод», «Слідами Миклухо-Маклая».
Як Дмитро Чуб Нитченко також є автором чудових оповідей «Живий Шевченко» та «Український правописний словник».
У книгах «У дзеркалі життя й літератури» та «Люди великого серця» письменник розповів про творчість Г. Сковороди, С. Руданського, Лесі Українки, С. Васильченка, Г. Хоткевича, Б. Антоненка-Давидовича, І. Багряного та багато інших.
Твори письменника друкувалися в газетах «Наш вік» (Канада), «Українські вісті» (Німеччина), журналі «Нові дні» (США).
Д. Нитченко заснував і очолював Літературно-мистецький клуб ім. В. Симоненка. Від 1954 р. видавав альманах «Новий обрій».
Був обраний дійсним членом Наукового товариства ім. Т. Шевченка, член об'єднання українських письменників «Слово», член Національної спілки письменників України, організатор приватного видавництва «Ластівка».
Дмитро Нитченко вшанований преміями ім. Г. Сковороди, Премією імені Лесі Українки, премією Фонду Антоновича.
Помер Дмитро Васильович Нитченко 27 травня 1999 у Мельбурн, Австралія.
Лігою українських меценатів та родиною Д. Нитченка у 1999 р. заснована Міжнародна премія імені Дмитра Нитченка, що присуджується з 2000 р. щорічно за пропаганду українського друкованого слова. Серед її лауреатів рецензенти, журналісти, видавці, бібліотекарі, працівники книготоргівлі, артисти й меценати з усієї України.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел