21 березня народилася Ізидора Петрівна Косач-Борисова
Українська мемуаристка, викладачка, перекладачка, діячка культури, член-кореспондент УВАН, почесна членкиня Союзу українок Америки Ізидора Петрівна Косач-Борисова народилася 21 березня 1888 року в селі Колодяжне Ковельського уїзду Волинської губернії (Польща).
Ізидора Петрівна ‒ сестра Лесі Українки, шоста, наймолодша дитина Петра й Ольги Косачів. Своїм дещо незвичним ім’ям вона завдячувала матері та сестрі Лесі. У родині її називали Дорою. Дівчина мала легку вдачу, гарно вчилася, під керівництвом Лесі опанувала французьку мову, навчалася музики. Початкова домашня освіта дозволила їй вступити одразу до четвертого класу Фундуклеївської гімназії в Києві. Навчалася на Жіночих сільськогосподарських курсах ім. Стебута у Петербурзі, була однією з шістнадцяти перших студенток сільськогосподарського факультету Київського політехнічного інституту, який почав приймати на навчання європейських жінок.
По закінченні інституту, 24-річна Ізидора вийшла заміж за агронома, також випускника КПІ, Юрія Борисова (1886–1941). Подружжя мало доньку Ольгу, в майбутньому художницю і фотографиню, яка більшу частину життя провела у США. З початком Першої світової війни Ю. Борисова забрали до війська, він потрапив до австрійського полону.
Ізидора працювала за фахом – агрономкою, хімікинею. Дочекавшись звільнення чоловіка, мешкала на Поділлі, потім у Києві. Займалася також перекладацтвом із французької мови.
З 1925 р. мешкала в Києві, працювала агрономом на Київщині, викладала в Агроінженерному інституті (Біла Церква), у Сільськогосподарському інституті (Київ) на кафедрі фізіології рослин була асистенткою акад. Є. П. Вотчала.
Наприкінці 1920-х рр. співпрацювала з Державним видавництвом України (ДВУ), перекладала з французької. 1930-ті роки залишили в родині Ізидори Косач страшні наслідки. Знову заарештували та заслали на три роки Ю. Борисова. У 1937 р. заарештували Ізидору за «контрреволюційну націоналістичну діяльність» і вислали на лісозаготівлі до виправно-трудових таборів Онеглагу в Архангельській області. Врятувало її заступництво Ольги Кобилянської.
Ізидору достроково звільнили та повернули до Києва. Її чоловік Юрій, заарештований вдруге, з таборів живим не повернувся. Його доля не з’ясована донині – припускають, що він був розстріляний 1941 р.
До 1941 р. І. Косач-Борисова працювала у Другому Медичному інституті на кафедрі гістології.
Коли у вересні 1941 р. Київ окупували нацисти, І. Косач-Борисова співпрацювала з Організацією українських націоналістів, увійшла до складу Української національної ради та на деякий час була заарештована гітлерівцями. Восени 1943 р., перед поверненням радянських військ, усвідомлюючи невідворотність подальших репресій, виїхала на Захід разом із донькою Ольгою та її дітьми Михайлом і Ольгою.
1949 р. вона перебралася за океан, до США, штату Нью-Джерсі. Працювала швачкою і посудомийкою. Головною справою бачила збереження пам’яті про свою родину. Вона написала мемуари про Лесю Українку, Олену Пчілку, Миколу Лисенка, Людмилу Старицьку-Черняхівську, рідне Колодяжне. Опублікувала спогади про своє перебування на каторзі. Сприяла публікації документального видання «Леся Українка. Хронологія життя і творчості» (Нью-Йорк, 1970). В останні роки консультувала співробітників Музею Лесі Українки у м. Києві.
Померла Ізидора Петрівна Косач-Борисова 12 квітня 1980 році в селищі Піскатавей округу Міддлсекс штату Нью-Джерсі, США. Похована на українському цвинтарі Святого Андрія у Саут-Баунд-Брук. Ізидора мала 92 роки, вона пережила всіх своїх братів і сестер і єдина з них знайшла вічний спочинок за океаном.
16 січня 1989 р. Наказом Президії Верховної Ради СРСР Ізидора Петрівна-Борисова була посмертно реабілітована. Її дочка Ольга (Олеся) Юріївна Сергіїв у 1989–1991 рр. передала родинний архів в Україну.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел