28 лютого народився Памфіл Данилович Юркевич
Український філософ, педагог, освітянський діяч. Памфіл Данилович Юркевич народився 28 лютого 1826 року на Полтавщині в селі Ліпляве в сім'ї священника. Памфіл Данилович навчався у Переяславському духовному училищі, Полтавській духовній семінарії, Київській духовній академії, де здобув ступінь магістра богослов'я і словесних наук. П. Д. Юркевич працював вчителем, бакалавром та професором Київського духовної академії, викладаючи історію філософії, логіку, метафізику, німецьку мову. Лекції П. Д. Юркевича мали велику популярність великою популярністю не лише серед студентів академії, але й студентів Університету Св. Володимира. Був безперечним авторитетом у студентському середовищі.
У 1861 р. Памфіл Данилович Юркевич був переведений на посаду ординарного професора щойно відкритої кафедри філософії Московського університету, де викладав історію філософії, логіку, психологію, педагогіку, обіймав посаду декана історико-філологічного факультету Московського університету (1869-1872).
П. Юркевич ‒ автор праць: «Ідея», «Серце і його значення в духовному житті людини, за вченням слова Божого», «Із науки про людський дух», «Матеріалізм і завдання філософії», «З приводу статей богословського змісту, вміщених у «Філософському лексиконі» (Критично-філософські уривки)», «Мова фізіологів і психологів», «Розум за вченням Платона і досвід за вченням Канта», «Читання про виховання», «Курс загальної педагогіки».
Памфіл Данилович належить до найвидатніших представників філософської думки XIX ст. Він один із найяскравіших представників українського кордоцентризму ‒ теорії тотожності людської та духовної реальності. В ній людське зводиться до духовного і на перший план виходить власне духовне.
У філософії П. Д. Юркевича серце – це скарбник і носій усіх тілесних сил людини; центр душевного й духовного життя людини; центр усіх пізнавальних дій душі; центр морального життя людини, скрижаль, на якому викарбуваний природний моральний закон. Юркевич вважав, що розум - лише вершина духовного життя, яка має корені у серці, у людській природній доброті, а останнє, на його думку, є основою сутності людини.
Памфіл Юркевич залишив самобутнє вчення, яке стояло на рівні тогочасної західної філософії й водночас було цілком побудовано на глибоких національних традиціях, пов’язаних з Г. Сковородою, М. Гоголем. Український філософ прагнув збагнути духовне життя людини як вираз неповторності, індивідуальності. Він рішуче відкидав однобічний інтелектуалізм новочасної доби.
Однією з найяскравіших праць Памфіла Юркевича вважається його філософсько-богословська праця «Серце та його значення в духовному житті людини, згідно з ученням слова Божого», в якій він розвиває вчення про людину як вільну, індивідуальну, конкретну й відповідальну істоту.
Людина ‒ центральна тема його філософії, а серце в його вченні ‒ зберігач та рушій фізичних сил людини, центр її душевного і духовного життя, багатогранних почувань, зворушень, пристрастей, центр її морального життя.
Разом з студентами П. Юркевич багато займався перекладами різних філософських творів. Під його редакцією була, зокрема, видана перекладена з німецької «Історія філософії» Альберта Швеглера.
П. Юркевич залишив педагогічну спадщину. Педагогічний ідеал Юркевича – освіта, яка приймається вихованцем «як радість і благо». На думку філософа, весь шкільний дух має збуджувати любов і потяг до знань, до навчання, школа має бути місцем, яке є любим і священним для дітей, таким, яке оточує їх моральною атмосферою свободи та радості.
Помер у Москві, похований на цвинтарі Московського Свято-Данилового монастиря. У 1883 р. у пам’ять про Памфіла Юркевича його брати внесли на рахунок Київської духовної академії 6 тис. руб., з відсотків яких виплачувалась стипендія для вихованців Полтавської духовної семінарії.
Українці вшанували пам'ять про українського філософа та педагога П.Д. Юркевича. У місті Каневі, Дніпрі на честь Памфіла Юркевича названо вулиці, а в Черкасах існує провулок Памфіла Юркевича.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел