14 травня народилася Ярослава Йосипівна Стецько
Видатна постать української історії, громадсько-політична діячка, педагогиня, публіцистка, велика жінка й патріотка Ярослава Йосипівна Стецько (справжнє дівоче ім’я та прізвище Анна-Євгенія Музика) народилася 14 травня 1920 року народилася на Тернопільщині в с. Романівка. Навчалася в Теребовлянській школі, польській в гімназії, де входила до трійки найкращих учениць. Ще в гімназії Музика організувала гурток з вивчення історії України. У 18 років стала активним членом ОУН, а через рік, коли на Західну Україну прийшли «більшовики», відкрито виступила проти радянської окупації.
Її старшого брата Михайла за участь в ОУН заарештували й закатували, за Україну загинув і її рідний дядько.
У 1938 вісімнадцятирічна дівчина стала членом Організації Українських Націоналістів. З приходом у 1939 році в Західну Україну більшовицької влади, покинула рідні місця, де багато хто знав про її національно-патріотичні переконання і перебралася на Львівщину.
У 1943 р. ‒ арештована німцями у Львові, а в 1944 р. друзі допомогли звільнити її з тюрми.
Коли у 1944 році Львів зайняли більшовики, дівчина отримала розпорядження організації виїхати на Захід. Спочатку мешкала у Відні, згодом у Мюнхені, де й познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Ярославом Стецьком. Після ліквідації фашистами Української Держави, створеної у 1941 році, Анна Музика знову повернулася до підпільної роботи. У 1942-1944 роках разом із К. Зарицькою розбудовувала мережу Українського Червоного Хреста при УПА. У 1945 році Анна Музика за завданням Проводу ОУН врятувала у Відні тяжко пораненого Ярослава Стецька від переслідування НКВД, а в 1946 році стала його дружиною, взявши собі ім’я Слава.
З кінця 1945 року Ярослав Стецько очолив Антибільшовицький блок народів (АБН) і Слава увійшла до його центрального комітету, очолювала редакцію часопису «АБН кориспонденс». Її енциклопедичні знання, висока ерудиція і хист політичного аналітика знадобилася в роботі керівника пресбюро АБН, редактора журналів «АБН кориспонденс», «Юкрейніе ревю». Була співорганізатором Червоного Хреста УПА, жіночої мережі і юнацтва ОУН.
Ярослава Стецько мала ґрунтовну європейську освіту ‒ закінчила правничий факультет Мюнхенського університету, магістр політичних наук, зі знанням англійської, німецької, французької, польської, іспанської, італійської, словацької, білоруської, хорватської мов.
З 1968 р. очолювала сектор зовнішньої політики Проводу ОУН, належала до Антибільшовицького блоку народів (АБН), а також була засновницею Червоного хреста Української повстанської армії, співзасновницею Європейської ради за свободу, редагувала журнали.
Слава Стецько, перебуваючи в еміграції, сприяла розвитку політичної думки, пропагувала і відстоювала ідеї української самодержавності у зустрічах із лідерами ряду світових держав. Після смерті чоловіка у 1986 році очолила АБН.
Влітку 1991 року, через довгі роки еміграції, за півтора місяця до проголошення Україною своєї незалежності, вона приїхала на рідну землю.
Вже в незалежній Україні у 1992 р. вона створила й очолила Конгрес українських націоналістів (КУН), Лігу українських жінок, товариство імені Ващенка, стала Головою Проводу ОУН(б) (до 2001 р.).
В 1993 році під її керівництвом ОУН відновила свою діяльність в Україні у вигляді легальної політичної партії – Конгресу українських націоналістів. Бувши головою ОУН, вона очолила й новостворений КУН. Брала участь у створенні виборчого блоку «Національний фронт».
Діяльність Слави Стецько, її боротьба, великі заслуги й авторитет високо поціновувалися українським народом. Її обирали депутатом Верховної Ради України в 1997, 1998, 2002 роках. Як найстарший за віком депутат, вона проголошувала присягу народного депутата України в день відкриття перших сесій парламенту. У Верховній Раді сприяла створенню депутатського об’єднання «Нація і держава».
Померла Слава Стецько 11 березня 2003 року в Мюнхені. Похована 16 березня 2003 року на Байковому кладовищі в Києві.
Вона була однією із тих жінок, які поклали своє життя на вівтар боротьби. «Я вірю в Українську націю» ‒ таким було життєве кредо Ярослави Стецько.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел