4 лютого народився Климент Васильович Квітка
Український фольклорист, музикознавець, правознавець, один із основоположників української музичної етнографії, соціологічних досліджень у музичній фольклористиці Климент Васильович Квітка народився 4 лютого 1880 року в родині нащадків українських козаків. Навчався в Київському музичному училищі у класі Г. Ходоровського. Климент Васильович закінчив юридичний факультет Університету Святого Володимира, працював у судових органах.
У 1907 р. Климент Квітка одружився з Ларисою Петрівною Косач, видатною українською поетесою, знаною як Леся Українка. Климент був молодший від Лесі на дев'ять років. Він був її надійною опорою та однодумцем. З Лесею Климент Квітка прожив 6 років до її смерті у 1913 р. Леся його називала Квіточка. А частіше – Кльоня: «Квіточку слід би «взяти в руки», страх воно бідне тепер. Іще, як на те, і матеріальні справи чортзна-як стоять. Та ще лікарі наговорили йому всяких дурниць». І справді – згодом у Квітки знайшли сухоти. Після Лесиної смерті 33-річний Квітка вважав себе старим. Одначе прожив ще 40 років. Казав, що витратив найкращу частину життя на каторжну службу заради заробітку для родини. І лише під 40 літ міг дозволити собі купувати потрібні книжки.
По смерті Лесі Климент Васильович повернувся до роботи в судових органах.
Від вересня 1917 р. К. Квітка був співробітником Кодифікаційного відділу секретаріату судових справ. З листопада став товаришем (заступником) генерального секретаря судових справ Української Народної Республіки. У березні 1918 р. був призначений товаришем міністра судових справ УНР. У травні-жовтні 1918 р., за часів Української Держави, К. В. Квітка очолював лексикографічну секцію комісії з питань правничої термінології.
Після поразки визвольних змагань Климент Квітка займався музикознавством, працював в АН УРСР, де організував Кабінет музичної етнографії (1922). Одночасно викладав у Київському вищому музично-драматичному інституті ім. М. Лисенка.
За 8 років опублікував близько 40 наукових статей, досліджень, докладних рецензій, два збірники народних пісень.
У 1933 р. був звільнений з посад, у 1934 р. заарештований в т. зв. «Справі славістів», сфабрикованій ОДПУ, й ув'язнений на 3 роки. Відбував покарання у сумнозвісному концтаборі «Карлаг» та Алма-Аті, у Казахстані.
13 квітня 1936 р. він був достроково звільнений і поновлений на роботі в Московській консерваторії. До кінця життя Квітка там працював на посаді професора, завідувача Кабінету народної музики.
Творчий та науковий доробок вченого – 40 досліджень з музичного фольклору, рецензій, збірників народної музики; понад 6 000 українських та кілька сотень білоруських, румунських, молдавських, російських, грецьких пісень та інструментальної музики; 220 народних мелодій, записаних з голосу Лесі Українки («Народні мелодії з голосу Лесі Українки» у двох частинах, 1917–1918), а також 32 пісні з голосу І. Франка.
Вершиною етнографічного шляху К. Квітки є збірник «Українські народні мелодії» (1922), де вміщено 743 пісенних зразки українських пісень.
Климент Васильович у своїх працях висвітлював різні питання етномузикознавства: історію народної музики, методи збирання й дослідження фольклорного матеріалу, ритміку та мелодику народних пісень, музичний побут професіональних народних співців, народні музичні інструменти, історію музичної етнографії. Вчений приділяв велику увагу проблемам і методам історико-порівняльного дослідження фольклору. Климент Квітка обґрунтував науковий погляд на етномузикологію як історичну дисципліну і ставлення до народних мелодій як історичних документів (не меншої ваги, ніж археологічні знахідки).
Йому належить найдосконаліша у світовій етномузикології методика ритмоструктурної типології музичного фольклору. Її сенс полягає в координації музичної фольклористики та історичних дисциплін з метою дослідження проблем етногенезу (походження народів), міграцій народонаселення та асиміляції етносів.
Климент Квітка зробив ряд дуже важливих відкриттів в області походження й поширення первісних звукорядів, хроматизмів, ритмічних архетипів. Велике значення надавав критичному аналізу джерел.
Найважливіша праця К. В. Квітки – музично-етнографічний і морфологічний опис системи обрядових жанрів східних слов'ян залишилася незавершеною.
Дослідницький хист К. Квітки з однаковою силою та новаторством проявлявся у сферах ритміки й форми, ладів народної музики, у критиці й текстології, соціології фольклору, документуванні не лише народних мелодій, а й опрацюванні описів, коментарів, характеристик співаків та інструменталістів, дослідженні народного виконавства (Квітка – основоположник наукового напрямку в етнології – етнофонії).
Критична діяльність К. Квітки складається з критики праць і критики записів народної музики.
Діяльність К. Квітки у 1920-х – на початку 30-х pp. ХХ ст. сприяла піднесенню всієї української фольклористики на вищий рівень, визначила нові методи дослідження.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел