5 жовтня  народився Василь Тимофійович Скуратівський

З дитинства любив читати. У 13 років вирішив стати письменником. Надсилав до редакції районної газети свої вірші, байки, замальовки, дописи. Відповідь не забарилась ‒ порадили більше читати й краще вивчати рідну мову та літературу. Однак хлопець був настирливим, і продовжував надсилати до редакції нові свої вірші, байки, замальовки, дописи. З часом їх почали друкувати.

Після закінчення школи у 1959 році, працював кілька місяців коректором в Народицькій районній газеті, і тільки з’явилась можливість, перейшов на журналістську роботу до Олевської райгазети «Колгоспник Олевщини». По трьох роках роботи звільнився і поїхав шукати долі в Сибір. Працював у тайзі на заготівлі живиці, кілька місяців вчився на розмітника в Іркутську, коли знайшов журналістську роботу, переїхав до Усь-Кута. В цілому в Сибіру перебував півтора року.

У 1964 році закінчив Московську заочну школу журналістики. З 1967 по 1971 рік заочно навчався в Київському державному університеті імені Тараса Шевченка на факультеті журналістики.

Після закінчення університету працював у районних та обласних газетах, чимало їздив по країні, збирав фольклорні та етнографічні матеріали. На їх основі Василь Тимофійович видавав свої численні публікації в періодиці та збірниках.

З 1969 року працював редактором у журналі «Народна творчість та етнографія». Це була його улюблена справа. З 1970 року у періодиці з’являються перші статті Василя Скуратівського на народознавчу тематику. 1987 року вийшла перша книга письменника «Берегиня», яка витримала не одне видання і викликала хвилю зацікавлення народознавством в Україні. Далі виходили у світ інші книги: «Погостини», «Святвечір», «Русалії», «Я сам про себе розкажу» та інші.

1992 року Василь Тимофійович започаткував народознавчий часопис «Берегиня», де публікував багато своїх матеріалів, а також залучав до друку багатьох талановитих дослідників. Він організував та проводив багаторічну народознавчу експедицію «Чумацькими шляхами». Був одним із засновників та організаторів цілої низки фольклорних фестивалів, серед яких особливо вирізнялись Всеукраїнські та Міжнародні фольклорні свята в Луцьку («Берегиня»), Харкові («Покуть») та Рівному («Коляда»).

Майже 30 років Василь Скуратівський з любов’ю збирав матеріали про українське бджільництво. Він сподівався підготувати на цю тему кандидатську дисертацію. Спочатку видав «Кухоль меду» (2000), а через декілька років «Я вас, бджоли, благословляю…» (2005). В книгах подані відомості з історії українського бджільництва, рецепти медоваріння, народної медицини та кулінарії. Є словничок пасічницьких термінів. Книги написані у популярному стилі, який сам автор назвав «поетично-популярним».

Визнання приходить під час публікації першого циклу народознавчих матеріалів «Зелене полум’я сосни» у газеті «Молодь України» (1983), далі продовжив публікації у виданнях «Сільські вісті»,«Культура і життя», «Пам’ятки України», «Наука і суспільство».

Василь Скуратівський досліджував і народний календар. Про нього письменник написав книги: «Місяцелік», «Вінець», «Український рік». У них подаються описи народних свят, звичаїв, ворожінь, обрядових дійств, прикмет, пісень тощо, а також матеріал про походження назв місяців та пов'язані з ними численні прислів'я, приказки, завбачення погоди, народні та релігійні свята. У книзі «Святвечір» у двох частинах («Святки», «Дідух») містяться описи більше як ста українських народних свят та обрядів. Вони розкривають глибокий духовний світ та багатство народної творчості. Автор писав цікавою, образною мовою, пересипаючи текст піснями, прислів'ями та приказками.

Всього за життя письменника було видано понад 20 книг. Остання, 21-а, «Я сам про себе розкажу» з’явилась вже після смерті письменника. У різних збірках та періодичних виданнях було опубліковано майже 1000 статей Василя Скуратівського. Інколи дослідник використовував псевдонім Василь Древлянський.

Скуратівський пропагував традиційну культуру, обряди. Був ініціатором започаткування уроків народознавства у школах, одним з організаторів фестивалів: «Котилася торба» (дитячі ігри), «Коляда» (новорічні та різдвяні традиції), «Берегиня» (міжнародний фестиваль фольклору). Організував та проводив багаторічну народознавчу експедицію «Чумацькими шляхами». З 1992 року започаткував та видавав народознавчий часопис «Берегиня».

За журналістську та літературну діяльність нагороджений преміями: «Золоте перо», імені Миколи Островського, імені Павла Чубинського, міжнародними преміями «За сприяння українській культурі» (Клівленд, США) та фундації Антоновичів (Нью-Йорк).

В останні роки Василь Тимофійович плідно співпрацював з видавництвом «Техніка». Тут побачили світ останні за його життя книги – «Український народний календар», «Я Вас, бджоли, благословляю…». Попереду були нові цікаві творчі плани та задуми, які, на жаль, залишились нереалізованими..

Помер Василь Тимофійович Скуратівський 16 грудня 2005 року.

Вже після смерті письменника, у 2013 р., вийшла друком збірка повістей та новел «Мамина молитва». Герої художньої прози В. Скуратівського – реальні люди, на чию долю випали страждання Голодомору, лихі випробування у перші повоєнні роки.  Люди, які в найважчі часи зберегли в собі питомі риси нашого рідного народу – добро, мудрість, справедливість, віру.

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел