15 жовтня народилася Пелагея Литвинова (Бартош)

У цей час Пелагея Литвинова долучилася до громадського життя України. Вона працювала в різних галузях – допомагала притулкам для дітей, жінкам. У 1875 р. відкрила в Києві початкову школу. Для учнів упорядкувала посібники: «Азбука для народних шкіл» та «Оповідання для дітей».

Етнографічний спадок, залишений нею – неоціненний.

Протягом усього життя Пелагея Литвинова-Бартош збирала зразки народного орнаменту, замальовувала візерунки вишивок, ткацтва, малюнки на кахлях, керамічних виробах, дереві, змальовувала писанки, рушники.

Результатом її дослідницької роботи став перший випуск праці «Південно-русикий народний орнамент» 1878 року. До збірника увійшли 20 таблиць зі зразками орнаментів для вишивання, ткацтва, писанкарства, зібрані у Глухівському повіті Чернігівської губернії.

По смерті батькової сестри у 1886 р. Пелагея Литвинова успадкувала хутір у с.Землянка, де мешкала після розлучення з чоловіком останні 15 років свого життя. Присвятила себе дослідженню етнографії та народних мистецтв, збереженню старовини для нащадків: зразків орнаменту, кахлів, кулінарних рецептів, креслень давніх знарядь праці, традицій, обрядів і легенд.

Вона співпрацювала з київськими виданнями «Заря» і «Труд», де опублікувала кілька альбомів народних візерунків та низку дописів, статей і споминів у часописі «Киевская старина».

Переклала комедії Ж.-Б. Мольє¬ра «Жорж Данден, або Обдурений чоловік» (під назвою «Гриць¬ко Дендрик, або Одарчин чоловік») та «Лікар мимоволі» («Знахар поневолі»).

Крім того, вона досліджувала весільні обряди і звичаї, результати яких були  опубліковані в 1900 р. у Львові за редакцією Федора Вовка. За його сприяння деякі свої етнографічні розвідки П.Литвинова-Бартош опублікувала в тогочасних паризьких етнографічних виданнях.

Не дивлячись на свій достатньо похилий вік, Пелагея Яківна була активним діячем Глухівського земства. Працюючі у кустарному та місцевому відділах земства, П. Литвинова-Бартош проводила численні етнографічні розвідки у багатьох селах та хуторах. Вона об’їжджала ремісничі майстерні ткачів, золотарів, гончарів, збирала і впорядковувала колекції писанок, рушників, хусток, вивчала вироби деревообробного і ювелірного мистецтва (каблучки, орнаментовані люльки, хрести). На початку 1880-х років, за свою самовіддану працю під час підготовки до Московської виставки, дослідниця отримала почесний диплом і бронзову медаль.

Широку відомість набули її дослідження весільних обрядів і звичаїв, опубліковані 1900 у Львові за редакцією Ф.Вовка (на думку фахівців, вони і сьогодні не втратили свого наукового значення). Ця наукова робота є детальним аналізом усіх етапів народного весільного обряду у с. Землянка, що увібрав у себе традиції, які існували у давнину на Глухівщині та Чернігівщині.  Дослідження базується як на матеріалі з розповідей селян так і на власних записах і спостереженнях Пелагеї Яківни. Окрім розгорнутих характеристик і пояснень у праці також міститься багатий фольклорний та етнографічний матеріал, а також авторські малюнки обрядових страв та весільних прикрас. Пелагея Литвинова описала 25 весільних обрядів.

Вона була дійсною членкинею Наукового товариства імені Шевченка у Львові і  членом-кореспондентом Паризького антропологічного товариства. Михайло Грушевський поставив її в ряд важливих репрезентантів української етнографії.

Практично немає такої галузі народної культури, яку б поминула увагою у своїх численних краєзнавчих дослідженнях П. Я. Литвинова-Бартош. Вона збирала матеріали з народного ткацтва, рибальства, кулінарії, народних вірувань, традицій, побуту, господарства тощо. Всі ці матеріали, зібрані під час численних етнографічних, мистецтвознавчих та фольклористичних розвідок, дослідниця ретельно вивчала та систематизувала. Зроблені та видані нею наукові записи здобули їй широку славу видатного знавця українських старожитностей не тільки в Україні, а й у Європі.

В останні роки життя працювала над «Народним календарем», «Ткацтвом» та «Народною кухнею», і не дивлячись на тяжку хворобу останніх років свого життя, Пелагея Яківна невтомно працювала над відтворенням старовинних народних орнаментів та вишивки. Вона замовила у м. Кролевці верстат, сама ткала на ньому і навчала інших, відвідувала кустарів, мріяла влаштувати у своєму с. Землянці ткацьку школу й подарувати її селу. Мріяла також створити детальну етнографічну карту своїй волості із зазначенням старовинних географічних назв всіх населених пунктів і природних об’єктів (урочищ, лісів, озер, балок тощо), записати народні оповідання та легенди щодо місцевої топоніміки.

Померла Пелагея Литвинова-Бартош уві сні 21 вересня 1904 р.

Її колекції, незавершені праці, рукописи і листування зберігаються нині у фондах Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М.Рильського НАН України, Інституту археології НАН України (листи до Ф.Вовка) та Національного музею історії України.

У 2019 р. в  с.Землянка на Глухівщині – за 30 км від ворожого кордону – в старовинному будинку сільського священника відкрили музей Пелагеї Литвинової. Недавно вандали пограбували музей: викрали старовинні вишиті сорочки і рушник «Дерево роду». Земляки видатної дослідниці сподіваються, що злодіїв знайдуть.

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел