29 листопада народився Григорій Квітка-Основ’яненко

Григорій Квітка-Основ'яненко у 23 роки вступив до Курязького монастиря. Йти у ченці Григорія відмовив філософ Г. С. Сковорода, котрий був добре знайомий з родиною Квіток. Покинувши монастир, юнак знову повертається на військову службу, але вже за рік виходить у відставку.

Г. Ф. Квітка-Основ’яненко служив комісаром у народному ополченні (1806-1807), повітовим ватажком дворянства (1817-1828), совісним суддею, головою харківської палати карного суду.

Григорій Федорович був активним діячем громадського і культурного життя Харкова. Обирався членом Товариства наук при Харківському університеті. Він виступив одним із засновників Харківського професійного театру (з 1812 – його директор), Благодійного товариства (1812), Інституту шляхетних дівчат (1812), Харківської губернської бібліотеки (1838).

Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко був прихильником ідеї вдосконалення суспільства шляхом реформ та впливу на нього засобами літературного і театрального мистецтва. Головним творчим принципом письменник вважав «писання з натури», орієнтацію на живу навколишню дійсність. Він виступав з пропагандою народної теми в літературі, був переконаний в позастановій цінності особистості.

1827 року письменник береться за написання сатиричних комедій і повістей, спершу російською мовою. Коли Григорій Квітка знайшов своє справжнє покликання, йому вже було 40 років, і наступні 25 років свого життя він успішно поєднував службову діяльність із літературною. Свої перші твори Григорій Квітка-Основ’яненко друкував у журналі «Український вісник», який видавав у 1816-1817 роках, а також був ініціатором видання альманахів «Утренняя звезда» (1833), «Молодик» (1843), першої збірки українських прислів’їв і приказок Смирницького «Малоросійські прислів’я і приказки. Зібрані В.М.С.» (1843). 1833 року в Харкові завдяки Григорію Квітці відкрили губернську бібліотеку. Крім цього, він заснував кадетський корпус у Полтаві.

У Харкові Квітка стає одним із найвпливовіших людей. Він багато зробив для розвитку міста як культурного центру. Він був прихильником ідеї вдосконалення суспільства шляхом реформ і впливу на нього засобами літературного та театрального мистецтва.

У 1835 році Г. Квітка-Основ’яненко написав українською мовою соціально-побутову комедію «Сватання на Гончарівці», а 1838 року – п'єсу «Шельменко-денщик». Його перу належать також історичні нариси «Головатий» (1839), «Історія театру в Харкові» (1841), «Українці» (1841), «Переказ про Гаркушу» (1842), «Заснування Харкова» (1843), сатиричні романи «Пан Халявский» (1840) та «Жизнь и похождения Петра Степанова сына Столбикова» (1841, перший варіант – 1833, твір зазнав переслідування цензури), повісті «Ганнуся», «Панна сотниковна», «1812 год в провинции», оповідання «Званый вечер» із задуманого циклу «Губернские сцены», близька за жанром до фізіологічного нарису повість «Ярмарка», фізіологічний нарис «Знахарь» та інші.

Григорій Квітка-Основ'яненко був прекрасним знавцем сільського побуту. У своїх творах він намагався вірно віддзеркалити образ українського села. Його описи – немов етнографічні досліди, які висвітлюють душевні почуття. В одному листі автор писав: «Усі мої твори сповнені любов'ю до земляків, у них багато гумору, незлої сатири. Вважаю, що ідеальні герої існують і в реальному житті».

Твори Григорія Федоровича перекладено польською, болгарською, чеською й іншими мовами. Вони настільки пройняті гуманізмом і співчуттям до людей, що навіть Іван Франко назвав Г. Квітку одним із перших письменників, котрий став автором «человеческой повести».

Високу оцінку творчості Г. Квітки-Основ’яненка дав Тарас Шевченко. Особливо йому сподобався твір «Маруся», що стало приводом для листування між ними. Шевченко звертався до Квітки «батьку ти мій, друже», присвятив йому вірш «До Основ’яненка». Квітка підтримував зв’язки з багатьма літераторами, зокрема, з гуртком харківських романтиків та Євгеном Гребінкою.

Проте його суспільна діяльність не обмежується тільки рідним містом: Григорій Федорович засновує кадетський корпус у Полтаві.

На визнання доробку письменника, наукова громадськість обрала Квітку-Основ'яненка членом королівського Товариства антикваріїв (археології) Півночі (Копенгаген).

Щоб не робив Г. Квітка у суспільному житті, його ніколи не полишало бажання літературної діяльності, через яку він міг би залишити у віках образи земляків, красу і поетичність України.

Творча спадщина письменника налічує близько 80 творів різних жанрів, написаних російською і українською мовами: фейлетони, комедії, оповідання, повісті, історично-художні нариси й літературно-публіцистичні статті.

У червні 1843 року Квітка захворів на запалення легень. Помер Григорій Федорович 8 (20) серпня 1843 року у своєму маєтку в Основі, в якому провів майже все своє життя. Там, де раніше був маєток, тепер – парк, що носить ім'я письменника. Відспівували його похорон у Благовіщенському соборі. На похорон письменника зібралося майже все місто. Ховали на Холодногірському цвинтарі, але у 1930-х роках церкву на цвинтарі знесли, а на тому місті збудували стадіон «Трудові резерви». Надгробок письменника перенесли до Покровського собору, а згодом – на Друге міське кладовище.

Застосовуючи вивчену змалку народну українську мову в українській художній прозі, Г. Ф. Квітка-Основʼяненко виявив її багатство, глибину, гнучкість, показав її культурний потенціал. Він старанно добирав такі слова й засоби, які робили б зображене якнайбільше правдоподібним і переконливим. Письменник дуже багато зробив для наближення літератури до широких народних мас. Орієнтуючись на живомовну народну практику, спираючись на усну народну творчість і здобутки попередників, письменник виробив власний мальовничий, реалістичний у своїй основі стиль, збагатив українську літературну мову, а вплив його прози та драматургії позначився на творчості Тараса Шевченка, Марка Вовчка, пізніших українських прозаїків.

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел