Embedded Files
Український письменник, поет, журналіст, редактор (Німеччина) Петро Васильович Кізко народився 29 червня 1913 р. в селі Стара Водолага, Нововодолазького району Харківської області. На наприкінці XVII ст. село Стара Водолага було військовим поселенням козаків і кріпаків на лінії оборони перед нападами кримських татар. Змалку зазнав твердого життя і праці юнака з працьовитої української колгоспної родини.
Навчався у Харківському педагогічному технікумі ім. Г. Сковороди.
Петро Кізко ‒ автор поезій, оповідань, байок, фейлетонів і безліч статей на актуальні теми дня, які здебільшого не були підписані прізвищем, часто криптонімом чи різними псевдонімами, вигаданими для одноразового вжитку.
Грізні роки, в яких він висловлював свої незалежні погляди, часто примушували його писати анонімно, щоб не підпасти під підозру окупантських цензорів
Свої перші літературні та журналістичні праці Петро Васильович почав друкувати перед Другою світовою війною в комсомольській газеті на Харківщині «На зміну». 29 березня 1938 р. був заарештований за звинуваченням в антирадянській агітації та засланий до Безім’янського концтабору, 12 км під Куйбишевом (Самарою). Нелюдські умови побуту підірвали його здоров'я. Про ці важкі роки докладніше він описав у книжечці «Безимлаґ» під псевдонімом Василь Савченко, виданій в Авгсбурзі 1948 року «Лігою Українських політв’язнів» (58 сторінок).
Наприкінці кінці 1941 р., коли більшовицькі фронти валилися, приїхала до Безимлаґу комісія набирати в’язнів до Червоної Армії. Петра Кізка призначили до 41-ї Дивізії Червоної Армії (Дивізія в’язнів), яка в травні 1942 р. загинула в боях під Харковом. П. Кізко попався в німецький полон і знову став в’язнем нацистського окупанта. Заходами українських установ вдалося наприкінці війни витягнути невелику групу українських інтелігентів і письменників з полону до видавничої праці, між ними й Петра Васильовича, де він попався знову під уважний нагляд німецьких цензорів.
Але незабаром Німеччина війну програла, і Кізко емігрував на Захід. Жив у Мюнхені. Коли почали в Західній Німеччині появлятися українські видавництва, П.Кізко співпрацює як редактор, співробітник, письменник чи журналіст головно у таких газетах: «Час» (1945-49) у Фюрті, «Українська Трибуна» (1946-1949) і «Український Самостійник» (1950-52) у Мюнхені, «Авангард» ‒ виховний журнал сумівської молоді з 1947 р. як його головний редактор (Аусгбург ‒ Мюнхен), «Сурма» 1952 (Регенсбург), «Шлях Перемоги» з 1954 р. двадцять років (спершу як головний редактор) у Мюнхені. Висилає також і до деяких заокеанських газет свої оповідання, фейлетони, також і байки для дітей і старших (під псевдонімом Аркан Пчхи).
Петро Кізко ‒ автор оповідань, байок, фейлетонів і низки публіцистичних та літературно-критичних статей. Його перу належать поетичні збірки «Навіки твій» (Гайденау, 1946) та «Буде завтра день» (Нью-Йорк, 1957), збірка новел «На скривавленій землі» (1952), повісті «Устим Безрідний» (1956; обидві – Мюнхен).
28 лютого 1976 року Петро Кізко помер в німецькій лікарні.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел
Оновлено: червень, 2025
Page updated
Google Sites
Report abuse