Embedded Files
Український живописець, фольклорист і етнограф Порфирій Мартинович народився 7 березня 1856 року в селі Костянтинівка на Харківщині. В дитинстві на хлопця з сім’ї земського службовця сильне враження справили пісні та розповіді мандрівних кобзарів, лірників, чумаків.
У 1876 році, після навчання в місцевому пансіоні, батько віддав його в Харківську класичну гімназію. У 1873-1881 рр. Порфирій Денисович навчався у Петербурзькій Імператорській Академії мистецтв, але через хворобу навчання не закінчив..
Під час літніх вакацій мандрував українськими селами й містечками Харківщини, Полтавщини, Чернігівщини, збирав етнографічні матеріали, робив замальовки, портрети, ескізи. Серед найбільш відомих – «Оксана Бурштримиха» (1875), «Кобзар Тихон Магадин із села Бубни» (1876), «Кобзар Іван Кравченко (Крюковський)» (1876), «Петро Тарасенко» (1875), «Голова дівчини» (1877), «Чумак Мигаль з Вереміївки» (1880). У 1877 році за значні успіхи в малярстві Порфирій Мартинович отримав велику срібну медаль Петербурзької академії мистецтв.
Навчаючись у Петербурзі, бере активну участь у житті української громади міста, як художник-оформлювач і бандурист підтримує культурні заходи, концерти, художні виставки земляків. Серед яких, зокрема, засновані Миколою Лисенком «Слов'янські етнографічні концерти», де демонструє серію своїх ілюстрацій до народних дум.
Був поводирем відомого українського кобзаря Остапа Вересая, першим проілюстрував «Енеїду» Котляревського. Послужив моделлю для створення образу одного з козаків у картині Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану».
Життя Порфирія різко змінилося після смерті батька, який забезпечував сина фінансово. Надалі митець живе в постійній нужді та надголодь, сильно бідує. За кілька років життєві негаразди призвели до нервового зриву. Внаслідок важкої недуги залишив навчання й відійшов від активної художньої практики. Лікувався в лікарні для душевнохворих. Згодом виїхав на Слобожанщину й зосередився на збиранні фольклорних матеріалів. Вивчав дерев'яну архітектуру, збирав український одяг. Багато зібраних ним записів увійшли до збірки «Українські записи Порфирія Мартиновича» (1906), друкувалися на сторінках журналу «Київська старовина».
У 1922 році заснував краєзнавчий музей у Краснограді (нині ‒ м. Берестин) на Харківщині, де працював науковим співробітником в останні роки життя. Коли почався голод, свої скромні гонорари роздавав помираючим селянам. І сам помер від голоду 15 грудня 1933 року в рідній хаті в Краснограді (нині ‒ м. Берестин).
Художні праці Порфирія Мартиновича зберігаються в музеях Києва, Харкова, Сум, Дніпра.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел
Оновлено: березень, 2025
Page updated
Google Sites
Report abuse