Embedded Files
Український письменник, перекладач, педагог, один із засновників української скаутської організації «Пласт», хімік-винахідник Петро Іванович Франко народився 28 червня 1890 р. в Нагуєвичах у родині поета Івана Франка. Змалку вирізнявся непосидючістю і цікавістю до всього, що оточує, рано навчився читати. Щоправда, у підлітковому віці закинув навчання, через що залишився на другий рік у третьому класі Львівської цісарсько-королівської академічної гімназії. Пізніше взявся за науку і з відзнакою закінчив відділ хімічної технології Львівської політехніки.
З дитинства юнак захоплювався туристичними походами, з 12 років сам вирушав у мандрівки горами. У гімназії Петро захопився розвитком спорту та пропагандою здорового способу життя, очолював «Український спортовий кружок» при гімназії, пізніше став активним членом товариства «Сокіл-батько», брав участь у багатьох спортивних змаганнях, написав книгу «Підручник шведської руханки».
У 1911 році разом з Іваном Чмолою Петро Іванович заснував перший таємний гурток «Пласт», який поклав початок розвитку пластового руху в Україні. 1914 року з його ініціативи відбувся перший з'їзд пластунів Галичини та Буковини, було організовано мандрівний табір на Чорногорі. Редагував часопис «Пластовий табір», написав 15 книг для пластунів, перший підручник «Пластові ігри та забави».
Під час Першої світової війни П. І. Франко пішов добровольцем до Легіону Українських Січових Стрільців, був розвідником, брав участь у багатьох боях. У 1916 р. навчався в летунській школі у Райльовац поблизу Сараєва. Цей досвід йому став у пригоді у 1918 р., під час героїчної оборони Львова. Він був командантом летунського відділу Української Галицької армії та референтом летунства при Державному Секретаріаті Військових Справ. Організував летунський полк у Красному, сам здійснив понад 50 бойових вильотів за лінію фронту.
Петро Іванович був відряджений до Сербії з місією Червоного Хреста у справах українських полонених. Після завершення місії деякий час жив у Відні, заснував видавництво «Франко син і Спілка».
У 1922 р. він повернувся до Коломиї, де влаштовується вчителем державної гімназії, викладав в Українському (таємному) Університеті у Львові.
У 1931 році за рекомендацією професора Мосціцького Петро Іванович Франко їде до Харкова з групою польських інженерів на запрошення радянського уряду, де п'ять років працює як старший науковий співробітник у Науково-дослідному інституті прикладної фізико-хімії та молочної промисловості. Автор підручника з неорганічної хімії та енциклопедичного словника з хімічної термінології, автор 36 винаходів у галузі хімії.
Петро Франко був народним депутатом УРСР, першим директором меморіального музею Івана Франка, деканом товарознавчого факультету Українського державного інституту торгівлі. Він перебував під пильним наглядом НКВД, а в червні 1941 озброєні люди буквально оселилися у його будинку. 28 червня 1941 року, Петра Франка під конвоєм НКВД відвезли на вокзал і посадили в потяг, що прямував до Києва. Більше живим рідні його не побачили.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел
Оновлено: червень, 2025
Page updated
Google Sites
Report abuse