22 липня народився Сергій Володимирович Пилипенко 

На початок Першої світової війни С. В. Пилипенко  вчителював в м. Броварах. Влітку в 1914 р. Сергія Пилипенка призвали до царської армії та відправили на фронт, де він пройшов шлях від рядового до капітана, був тричі поранений, відрізнився безприкладною мужністю і відвагою, отримав усі можливі бойові офіцерські нагороди. Водночас починає займатися журналістикою, редагував в Ризі фронтову газету «Український голос».

Після демобілізації в 1918 р.він повернувся в місто Київ. Продовжив займатися літературою і журналістикою. Очолив редакцію газети «Народна воля».

Потім Сергій Пилипенко працював головним редактором газет «Більшовик», «Ізвєстія», «Комуніст». Під час Громадянської війни командував бригадою Червоної Армії. Після закінчення Громадянської війни редагував газету «Селянська правда», обіймав керівні посади у видавництвах «Книгоспілка».

С. В. Пилипенко організував першу в Радянському Союзі письменницьку організацію «Плуг» і став її головою. Цей період життя письменника наповнений активною письменницькою працею і виданням своїх книг і статей.

У кінці 20-х років ХХ століття Сергій Володимирович Пилипенко працює директором Науково-дослідного інституту Тараса Шевченка в Харкові (співпрацює з видатним діячем Д. Багалієм). Митець очолював редакційну колегію журналу літературознавства – «Літературний архів», редактором наукових видань творів класиків, в 1931-1932 рр. увійшов до редколегії «Літературної газети», був відповідальним секретарем Федерації письменників України. Редакторська праця забирала у С.В. Пилипенко немало часу. Все ж він залишив цікаву і різноманітну літературну творчість. Він відомий як публіцист, автор поезій, нарисів, оповідань, казок, гумористичних і сатиричних творів. Значна частина літературної спадщини була опублікована за його життя. Але немало творів загублені і знищені.

Постановою партійної колегії ЦК КП(б) від 21 червня 1933 року. С. Пилипенко виключений з партії «як не більшовик; за спотворення національної політики, ідеологічну нестійкість і примирливе відношення до буржуазно-націоналістичних елементів». Після обшуку на квартирі у будинку «Слово» 29 листопада в 1933 р. С. В. Пилипенко був заарештований і розділив долю цілої плеяди представників української інтелігенції 1930-х років ХХ століття, трагічну долю тих, кого пізніше назвуть Розстріляне Відродження. Секретно-політичний відділ ГПУ УРСР побачив в його діях такі ознаки злочинів, передбачених в 54-8 і 54-11 Кримінального кодексу УРСР: – «Був активним учасником української контрреволюційної організації – національний блок УВО, який прагнув звалити Радянську владу на Україні шляхом озброєного повстання, належав до терористської групи, особисто очолював терористичний трійку в організації замаху на голову раднаркому УРСР тов. Чубаря».

Судова трійка 23 лютого в 1934 р. клопотала перед Колегією ОГПУ про застосування до Пилипенко «вищої міри соціального захисту – «розстріл». Колегія ОДПУ УРСР 3 березня в 1934 р. затвердила цю пропозицію.

Пройшов час. Постановою військового трибуналу Київського військового округу від 30 квітня в 1957 р. вирок відносно Пилипенко С.В. був скасований і справа припинена через відсутність складу злочину.

Сергій Володимирович Пилипенко реабілітований посмертно.

Сьогодні, у наш час, ім'я С. В. Пилипенко повертається в нашу історичну пам'ять. Воно звучить на численних міжнародних літературних і історичних конференціях не лише в нашій країні, але і за її кордонами. Його творчість і громадська діяльність, внесок у розвиток української культури вивчають студенти, майбутні філологи і журналісти, в українських і американських (у тому числі, Мічигані та Іллінойсі) університетах.

Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел

Створено: липень, 2025