Видатний академік, ботанік, ботанікогеограф Євген Михайлович Лавренко народився 23 лютого 1900 р. у місті Чугуєві Харківської губернії у сім'ї ветеринарного лікаря. У 1918 р. закінчує харківську гімназію та вступає на фізико-математичний факультет Харківського університету.
Тут він вступає у відому природоохоронну організацію – Харківське товариство любителів природи, яке очолює піонер охорони природи В.І. Талієвим. Безперечно, природоохоронні погляди молодого Лавренка ‒ заслуга його вчителя Талієва.
З 1921 р. Євген Михайлович працює консерватором гербарію Харківського університету. У 1922 р. вступає до аспірантури. З 1926 р. до грудня 1929 р. Лавренко очолює Харківську інспектуру з охорони навколишнього середовища. Євген Михайлович брав участь в організації заповідників Хомутівський степ, Михайлівська цілина, охороні унікального дендропарку у Кременчуці. 6 липня 1928 р. Техрадою Маріупольського окремого земвідділу було прийнято рішення про організацію на території заповідника Хомутовський степ радгоспу. Крайовим інспектором Харківської інспектури охорони природи Лавренко вжито найрішучіших заходів на захист степового заповідника, і Хомутовський степ вдалося відстояти. З 1930 р. Є. М. Лавренка призначено заступником центрального інспектора Українського комітету охорони пам'яток природи.
У Петербурзькому відділенні Архіву РАН, у фонді Є.М. Лавренко зберігся його звіт як Харківського крайового інспектора охорони навколишнього середовища за 1927-1928 рік. У 20-30-х роках з-під пера Євгена Михайловича виходить понад два десятки наукових праць, присвячених становищу з охороною природи в республіці, а також інвентаризації та заповіданню цілинних степів, лісів, боліт, місць проростання рідкісних рослин. Ці матеріали публікувалися у журналах «Вісник природознавства», «Краєзнавство». З 1927 р. Український комітет охорони пам'яток природи почав випускати спеціальні збірки
«Охорона пам'яток природи в Україні». Виходили вони за редакцією А.С. Федоровського та Є. М. Лавренко.
Серед найцікавіших природоохоронних матеріалів, підготовлених О. М. Лавренка та опублікованих у 20-х роках, слід зазначити «Охорона природи в Україні» (1927), «Роздільність цілинних степів України та їх охорона» (1928), «Лісові пам'ятки природи в Україні та їх охорона». Особливого значення Є. Лавренко приділяв заповіданню степів.
У 1934 р. Є.М. Лавренко переходить працювати в Ботанічний інститут АН СРСР. У 1935 р. Президія АН СРСР присуджує йому науковий ступінь доктора біологічних наук без захисту дисертації, і з 1938 р. Лавренко обіймає посаду завідувача відділу геоботаніки Ботанічного інституту АН СРСР. У 1946 р. Євген Михайлович обирається членом-кореспондентом АН СРСР, а 1968 р. стає академіком АН СРСР. З 1963 р. Лавренко – президент Всесоюзного ботанічного товариства.
У 1957 р. він очолює групу відомих радянських вчених (В.Г. Гептнер, С.В. Кіріков, А.Н. Формозов та ін.) з розробки плану географічної мережі заповідників СРСР, який був опублікований у 1958 р. у бюлетені «Охорона природи та заповідна справа в СРСР». Вчений неодноразово виступає на захист заповідників. У травні 1972 р., разом з академіком Б. Биковським та членом-кореспондентом АН СРСР А. Федоровим, він пише листа в ЦК КПУ з пропозицією передати Асканію-Нову зі ведення ВАСГНІЛ в АН УРСР
Помер Євген Михайлович у Ленінграді 18 липня 1987 року.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел
Створено: лютий, 2025
До дня народження видатного вченого Наукова бібліотека підготувала віртуальну виставку «Академік Євген Михайлович Лавренко (1900-1987)», на якій представлені прижиттєві видання академіка Є. М. Лавренка з рідкісного і цінного фонду НБ