Хіба тебе це не дивує?

— Ну, якщо дивитись на твої захоплені очі, то так, любий, дивує. Дивує те, як ти цьому радієш, як бачиш у цьому щось дивне.

І думаю, ти хочеш чимось поділитися?

Олена добре знала цей погляд.

— Ленчик, ти як завжди права, мене розпирає від бажання поділитися. От подивись, це — перша книга Біблії, Буття. Знаєш, у ній закладена дивовижна думка! Саме слово «Берешит» уже містить поняття насіння. От дивись:

Творець брав насіння і творив силами, що вже були в ньому.

І якщо вдуматись, усе, що ми бачимо навколо, дає нам уявлення: спершу — насіння, потім — результат. Візьмемо, скажімо, «ідею» — вона як насіння, просто думка, але якщо помісти її в певне середовище, скажімо, в лабораторію — вона стане дією, чимось важливим у нашому житті.

— Любий, чому ти постійно лізеш у якісь нетрі? Сиди, насолоджуйся природою, вдихай аромат поля. Ні, і тут ти зайнятий якимись фантазіями. (роздратовано)

— Звісно, ти права, дійсно навіщо мені ці роздуми? Але знаєш, це важливо! Коли я розмірковую, я поміщаю думку в середовище, де вона стає відкритою книгою. Хіба це не цікаво? Через пізнання ми рухаємось до досконалості.

От дивись: люди в давнину дивились на зорі й думали — а що там? Тепер ми маємо космічні апарати для дослідження Всесвіту — і це результат тих давніх роздумів. Так і перша глава Буття розповідає про щось неймовірне — про зародження світу. І знаєш, що дивно — багато з цього підтверджується сучасними дослідженнями.

— Милий, мені це нудно, ти говориш про речі, які мене зовсім не цікавлять. Краще спіймай мою думку — чого мені хочеться? Гліб задумливо подивився коханій у очі. Такі близькі, такі рідні, в них він читав хитринку і флірт.

«Я знаю, чого ти хочеш», — подумав Гліб.

Швидко підскочив, побіг у поле, почав рвати польові ромашки, волошки, що виділялись серед колосся. Підійшов до дружини, став на коліно, як галантний кавалер, і сказав:

— Найкращій з усіх, кого народила Єва!

— Дивись-но, вгадав!

— Лена нагородила чоловіка пристрасним поцілунком.

— От тепер я готова тебе слухати, — усміхнувшись і граючи віями.

Сонце стояло в зеніті, в полі співали жайворонки, а по обличчю біг лагідний промінь.

«Що потрібно для щастя?»

— подумав Гліб.

— «Дружина, природа, ясні думки — рай!»

— Ну, я чекаю, ділись своїми цікавими думками.

— Та тобі ж наче не цікаво було?

— Подумаєш, трохи пограла.

— демонстративно надувши губки, сказала дружина.

Гліб задумливо дивився в ці такі близькі й дорогі очі. Яка глибина, скільки ніжності й турботи. Всі дні життя з Леною промайнули в думках, вирвавшись назовні гарячим зітханням. Обійнявши й поваливши кохану на запашну траву, забувши про все на світі, він цілував її.

— Що ти зі мною робиш? Скільки років разом, а я все як хлопчисько — закоханий і поглинутий тобою. Немає щасливішого за мене, бо я маю ту, що найдорожча.

Лена завмерла в обіймах чоловіка, як мишка, боячись сполохати щастя, що так сильно наповнило їх обох. Слухаючи биття серця коханого, вона раптом ясно усвідомила те, про що так хотів їй розповісти чоловік.

— Я зрозуміла те, що ти хотів мені сказати. Я побачила це через наші почуття. Те зернятко любові, що ми зараз відчуваємо, робить нас не просто чоловіком і дружиною — ми стаємо силою, що народжує щось нове.

— Дорога, ти хочеш сказати… Ти вагітна?

— Так. А ти не помітив? Я ж тобі вже давно натякаю.

— Ех ти! А кажеш, читаєш по очах. А треба було читати інакше!

Так, милий, ми будемо татом і мамою!

Гліб ніжно торкнувся живота. Наче хотів почути голос життя, відчути, що таке — носити життя під серцем.

— Ну, ще рано — всього два місяці, а битися почне після п’яти. Але мені приємно, що ти хочеш відчути те, що я відчуваю. І за що мені дав Отець Небесний такого люблячого чоловіка? Я найщасливіша у світі.

— Пробач, люба, що не помічав. Але от знову — якщо подивитись на чоловіче насіння, його тільки під мікроскопом видно, а яка сила, скільки потужності в ньому, щоб пробити яйцеклітину й у цій благодатній середовищі почати нове життя. Знаєш, мені раптом стало страшно. А раптом я буду поганим батьком? Адже народити — мало, треба ще й виховати.

— О, а про мене ти подумав? А як мені виношувати, як пройти ці місяці? Думаєш, мені не страшно? От за тебе я не хвилююсь — ти будеш чудовим батьком. А я, якою я буду матір’ю? Я ж нічого не знаю, самі пологи мене лякають. А чи буде молоко, як усе буде?

Гліб подивився на дружину й сказав:

— Наш Небесний Отець нас не залишить, ми все подолаємо.

Пройшов час!

Гліб сидів на дивані, уважно читаючи з планшета.
— Оленка! — голосно вигукнув Гліб.
— Послухай, що я хотів тобі прочитати — це неймовірно цікаво. Знайшов в інтернеті апокрифічну книгу «Єноха». Подивись, що в ній написано:

Про обраних я говорив і про них бесідував зі Святим і Великим, з Богом світу, Який вийде зі Свого житла. І звідти Він прийде на гору Синай, і з’явиться зі Своїми воїнствами, і в силі Своєї могутності з’явиться з небес. І все злякається, і сторожі здригнуться, і великий страх і трепет охопить їх до країв землі. Похитнуться високі гори, і піднесені пагорби опустяться, і розтануть, як стільниковий мед від полум’я. Земля зануриться, і все, що на ній, загине, і звершиться суд над усім і над усіма праведними. Але праведним Він приготує мир і буде охороняти обраних, і милість буде панувати над ними; вони всі будуть Божими, і добре їм буде, і вони будуть благословенні, і світло Боже буде світити їм. І ось Він іде з міріадами святих, щоб звершити суд над ними, і Він знищить нечестивих, і буде судитися з кожним тілом щодо всього, що грішники і нечестиві зробили проти Нього. (Єнох 1:3–9)

— Ти тільки подивись! Як дивовижно, Глібе, щось подібне написано в Об’явленні Івана. Я й не знала про це. Виходить, не лише в канонічних книгах ідеться про суд.

— Так, люба, ти права, але мене зацікавило не це. Пам’ятаєш, кілька місяців тому ми були на природі, і я говорив тобі про насіння?

— Ну звісно, пам’ятаю, ти тоді дуже ясно дав мені зрозуміти, що кохаєш мене. Як же я можу забути свого романтика?

— і ніжно поцілувала чоловіка.

Останнім часом дружина переживала постійні зміни настрою. То їй хотілося плакати, то її переповнювали почуття. Іноді вона так занурювалась у них, що не помічала часу. От і зараз нахлинули ніжні бажання. Сівши поруч, вона обійняла чоловіка.

— То що там у тебе, дорогий? Що змусило тебе все згадати?

— Послухай! Якщо думка — це насіння, і якщо її помістити в певне середовище, то обов’язково буде плід. Так чому люди йдуть до зла? Знаєш, мене це не просто турбує — це мене мучить. І от читаючи книгу «Єноха», я побачив, подивись! Якщо взяти за основу думку про те, що людина прагне всього, до чого може дотягнутись… (поглянув довгим поглядом на дружину) Пам’ятаєш, як у Стругацьких у «Понеділок починається в суботу»? Там був Кадавр, якому за допомогою магії дали владу. Стругацькі я так думаю дуже добре знали Біблію. Ти ж пам’ятаєш, що сказав Самуїл Саулу:

Бо непокора — це такий самий гріх, як чаклунство, а противлення — як ідолопоклонство. За те, що ти відкинув слово Господа, і Він відкинув тебе, щоб ти не був царем. (1 Сам. 15:23)

Саме тому Стругацькі згадують магію — як форму дії поза Творцем. Так і людина, маючи бажання дотягнутись до всього, що їй хочеться, маючи думку як насіння, поміщаючи її в сильний емоційний стан — отримує плід. Розумієш? Бажання — це найсильніший механізм руху до мети, і є тим середовищем, що вирощує думку, роблячи її плодом, та ось звідки війни!

— Я, я зрозуміла!

— вигукнула Олена.

— І згадай, що каже Яків:

Звідки у вас сварки й суперечки? Хіба не звідси — від пожадливостей ваших, що воюють у ваших членах? Бажаєте — і не маєте; вбиваєте й заздрите — і не можете досягти; сперечаєтесь і ворогуєте — і не маєте, бо не просите. Просите — і не отримуєте, бо просите не на добро, а щоб витратити на ваші пожадливості.

(Як. 4:1–3)

Любий, як це зрозуміло, як це просто. Людина, маючи думку про те, щоб щось узяти, перебуваючи в сильному бажанні досягти цього — перетворюється на монстра. Вона йде через усі табу, зовсім не думаючи про наслідки. Ось воно — «насіння»!

Лена, поглянувши з-під своїх оксамитових вій, усміхнулась:

— А пам’ятаєш, як ти торкався живота?

— Сигнал прийнято!

— сказав Гліб, притулившись вухом до живота дружини.

— Ой, він мене вдарив ногою в вухо!

— голосно засміявся.

— Шустрик, прямо як ти.

— Е-е, любий, ти хочеш сказати, що я люблю битися?

— Битися — ні, не битися, а от характер…

Гліб багатозначно закотив очі.

Обидва засміялися, дивлячись одне одному в очі, потягнувшись до поцілунку.
Знову нахилившись до живота, Гліб сказав:

— Жду не дочекаюсь, коли тебе побачу, моє дорогоцінне насіннячко. Хто ж ти будеш — дівчинка чи хлопчик? Хоча це зовсім не важливо. Важливо те, що ти вже є. Насіння — дивовижно, скільки в ньому могутності і скільки таємниці.

Наближалась весна, усе говорило про те, що скоро з’являться ніжні салатні листочки. Лена була на останньому місяці вагітності. Сидячи вдома, їй часто здавалося, що Гліб недостатньо приділяє їй уваги. Тому багато молилась — молитви зробили її сильнішою і впевненішою. Іноді вона згадувала той день, коли вони з чоловіком розглядали зерно в полі.

— Як же тоді сказав Гліб?

— «У зерні міститься могутня сила». Так-так… Я дивлюсь на свою дівчинку, як вона там росте в животі, і дивуюсь тій життєвій силі, що вирує всередині. Лена усміхнулась, згадавши вчорашній похід з чоловіком на УЗД. Яким було його обличчя, коли він дізнався, що народиться донька. Це був захват і здивування. А його слова були не менш прекрасні:

— Я хочу, щоб донька була схожа на тебе!

Очі Лени наповнились слізьми від зворушення.

— Яка ж я щаслива! І Господь мене любить, і чоловік чудовий, мрії збуваються.

Гліб сидів на лавці в парку, лагідне весняне сонце гріло йому потилицю. У всьому тілі була приємна нега. Але його все ж тривожила одна думка:

— Насіння… Що ж таке насіння? Так, я розумію, що насіння — це ідея, закладена в благодатне середовище.

Але що таке насіння? Так, я, звісно, розумію, що насіння — це ідея, закладена в благодатне середовище. Але що ж таке насіння в задумі Творця?

«Ось вийшов сіяч сіяти».

Проста й доволі зрозуміла фраза. Але якщо прибрати тлумачення, дані апостолам, то що глибше приховано в цих словах? Що саме хотів сказати нам Христос?

За основу береться вже готове зерно — хоча воно ще не є рослиною, але вже є плодом. Плід, зерно, рослина. Дивно й складно сприймати те, що лежить на поверхні.

А от людське насіння — це не плід, а лише гола ідея. Ідея, поміщена в середовище жіночого організму, стає плодом, потім — людиною, а врешті — втіленням сенсу.

Отже, якщо ми дивимось на рослину, її мета — постійний процес, цикл. А якщо дивитись на людину — то кінцева мета полягає у створенні співтворця, або того, через кого здійснюється задум.

Саме таким є задум Творця — мати подобу!

Лена дуже хотіла, щоб їхнє прагнення прийти до подоби Творця стало також прагненням їхньої донечки в майбутньому.

Автор Сарагой Ханані

БЛАЖЕН: Сборник стихотворений (Russian Edition) 

Адамах: Человек: Chelowek Художественная книга

Книга Сарагой Ханани: Ноаах. В поисках утраченного мира Художественная книга

Обращение, в поисках себя ємоционалное произведение

Глубина: Братья: фантастическое произведение 

Цикл проповедей за 2018-2020 года 

Лукавый: Нимрод строитель башни (Russian Edition)