Скептик: Добре, покажи мені Бога! Ти ж не можеш стверджувати, що Він є. Як ти, людина з вищою освітою, можеш говорити протилежне?

Віруючий: Давай розберемось. Уявімо двох людей. Один працює на парфумерній фабриці дегустатором ароматів. Інший — звичайна людина. І от вони гуляють у лісі. Дегустатор каже: «Який чудовий аромат фіалок у цьому лісі!» А другий відповідає: «Ти вигадуєш, тут нічим не пахне».
Зверни увагу: відсутність здатності відчувати запах — зовсім не означає, що його немає.

Скептик: Ну, приклад у тебе… Запахи — це ж фізично відчутне. Якщо я не чую, це не означає, що інший не чує. Все пізнається досвідом. Це можна відчути.

Віруючий: Саме так — досвідом! Якщо ти не мав досвіду спілкування з Творцем, це не означає, що Його немає. Але ми ж говоримо про віру. А віра — складна річ для дослідного підтвердження. Її не можна довести чи затвердити. Віра ґрунтується на тому, що не можна торкнутись. Бо віра — це поняття суб’єктивне!

Скептик: Ага! Тобто ти сам визнаєш, що віра — це по суті дурниця. Як можна вірити в те, чого не бачиш і не можеш відчути? Навіть якщо просто віриш — як це довести?

От наприклад я кажу: «Переді мною стоїть стіл». Скільки б я не повторював — «стіл, стіл, стіл!» — він не з’явиться, і мені не буде на що поставити тарілку.

(Скептик усміхається, задоволений своїм аргументом.)

Віруючий: Аргумент цікавий. Але, як я вже казав, віра має підґрунтя. Ти кажеш: «стіл, стіл, стіл» — але твоя віра не має основи, бо ти просто кепкуєш. А моя віра має основу — Біблію, це досвід попередніх поколінь.

Скептик: Досвід попередніх поколінь? (глузливо)

Та його ж не можна довести! Історія — продажна наука, якщо її взагалі можна назвати наукою. Може, твоя Біблія — вигадка? Чим доведеш, що те, що в ній написано — правда?

Віруючий: Знову ж — віру не можна довести. Вона існує як реакція на щось. Вона має основу, але не завжди її можна показати пальцем.

Скептик: Тобто ти хочеш сказати, що я маю вірити, не розмірковуючи про предмет віри, лише на основі твоїх аргументів?

Віруючий: Згоден, підґрунтя не надто переконливе. Але давай подивимось інакше! Чому я вірю? Що стало основою? Чому я став віруючим? Ти ж пам’ятаєш — я був як ти, скептиком, дивився на віруючих як на хворих.

Скептик: Так, пам’ятаю! І для мене це не просто дивно — я навіть думав, чи не з’їхав ти з глузду.

Віруючий: Я жив, як усі, прокидався, чекав пригод, любив подорожувати, пам’ятаєш ми з тобою не раз їздили в різні місця. Але мене переслідувала одна думка: от я живу, живу… а далі? Люди ж помирають — війна, хвороба, аварія, старість! І що — просто зникну?! Мене не стане?! Все моє єство цьому відчувало спротив. Я відчував, що це не так., що смерть — не кінець.

Скептик: Та всі так живуть! Звісно, кінець! І чому тебе це так хвилює? Живи, радій, бери від життя все.

Віруючий: Я також жив у цій філософії, Але послухай: у простій зміні поколінь, які живуть для задоволення для себе — немає сенсу. Якщо людина просто живе і помирає — навіщо їй розум? Вона мала б бути просто твариною. Але я побачив: у наявності розуму — глибокий сенс. Людина має розум не просто щоб їсти, а щоб шукати сенс.

Скептик: Розум… ну, мабуть, щоб…

(задумався)

Віруючий: Бачиш — і тебе це зачепило. Бо ти маєш розум, а розум дає змогу ставити запитання. І тоді виникає ідея: хто дав нам розум, щоб ми задумались — навіщо він нам?!

Скептик: Філософ ти…

А що поганого в тому, що я не вірю?

Віруючий: Що поганого? Добре, подивимось так, ти не віриш у Творця — отже, тебе не турбує моральність.

Скептик: (перебиває) Чому це не турбує? Турбує!

Віруючий: Але моральність — це продукт, заснований на Біблії, без неї без святого Письма не було б моральності! Ти розумієш! Гітлер хотів знищити Біблію, щоб прибрати мораль, чому, запитаєш ти мене!? Бо вона прийшла у світ разом із Святим Письмом.

Скептик: А хіба не можна виробити моральність як продукт досвіду?

Віруючий: Добре питання, але навіщо людині, яка живе для задоволення, моральність? Моральність що обмежує ці задоволення? Моральність може бути лише зовнішньою — бо тільки зовнішній погляд бачить наслідки життя для себе. Люди без моральності, без зовнішнього спостереження — не можуть створити мораль, як і тварини.

Уявімо собі експеримент: ізолюємо кількох людей, які не знають моральних законів, що буде? Можливо, вони мабуть зможуть вижити як істоти, але як люди — перестануть бути людьми. Стануть тваринами, навіть дикі племена замислюються про богів.

Я ще раз кажу: моральність — це дар ззовні. Реакція на деградацію, ідея, що дає людині щось важливе для життя.

Скептик: Тобто ти натякаєш на вічне життя?

Віруючий: Не натякаю — кажу прямо. Так! Саме бажання дати людині вічне життя! Бо тільки вічність виправдовує наявність розуму, інших причин я не бачу.

Саме тому існує євгеніка — прагнення до результату. Дивись людська природа бореться зі смертю, через розум — через науку, а Писання пропонує шлях віри.

І знаєш, саме християнство зробило крок назустріч ідеї безсмертя — як наслідку морального й духовного життя. Коли ж людина почала сумніватися, чи потрібне їй моральне життя, але жити вічно все одно хотіла — почали шукати еліксир життя.

Та ось біда: неможливо знайти еліксир життя, не змінивши свою природу, а отже — й суспільство. А суспільство не може змінити себе зсередини. Бо не знає, що і як змінювати. Це може прийти лише ззовні. Саме зовнішнє спостереження дозволяє змінювати життя тих, хто всередині. Але — не знесилюючи себе.

Скептик: А тобі не здається, що ти все ускладнюєш? Може, все набагато простіше? Може, я просто хочу жити, як мені хочеться — і все. Щоб ніхто не вказував, як мені жити.

Віруючий: Ось у цьому й причина людського невір’я. Людина не те щоб не вірить — вона просто не хоче вірити, що є Суддя, Суддя, який може оцінити її поведінку. Ось і причина аморальності!

. Ми дійшли до того, що людина бачить життя лише крізь призму власного егоїзму. А егоїзм одного ніколи не задовольнить егоїзм іншого. Звідси — конфлікти, війни, розлучення, смерті.

Скептик: Так, я бачу глибоку логіку в усьому, що ти кажеш. Але! Це не доводить мені існування Творця. Це лише доводить твою здатність до філософії.

Віруючий: Звісно! Я ж казав — віру неможливо довести! Віра як ідея не підлягає доказу, вона або є, або її немає. Тому я не можу зробити тебе віруючим автоматично, я не можу допомогти тобі знайти Небесного Отця, якщо в тобі немає віри.

Віра сходить від Отця, вона приходить тоді, коли людина замислюється над своїм життям, коли розуміє, що потрібно щось змінювати.

Пошук Бога — це наслідок краху ідей, наслідок тупика в розумінні життя, так і саме тоді приходить віра.

Віра — як відповідь на запит життя.

2014 рік

Якщо людина не має Творця в розумі, їй важко бути твердою й послідовною.