🐍 Змій

(фантазія, притча)

Сірий, непоказний змій грівся на сонці. Камінь, на якому він лежав, був теплий і затишний. З дерева, що здіймалося над ним, спостерігав інший змій. Йому було цікаво — чому той, що внизу, зовсім не прагне піднятися вгору? Адже звідси відкривається велич світу.

Серафим: — Як тебе звати? — запитав змій на дереві.

Нахаш: — Мене? А навіщо тобі? Висиш там — і виси, мене не чіпай… А втім, що мені з того — мене звуть Нахаш.

Серафим: — Дуже приємно, а мене — Сараф, радий знайомству.

Нахаш: — Приємно?! Нічого приємного тут немає, я тебе знаю, ти пихатий, хвалишся своїми крилами, тим, що залишив земний прах і тепер живишся небесною їжею, знаєш що, залиш мене! Мені добре тут, на камені, і прах як їжа — мені дуже до вподоби.

А ще, в мене питання до тебе — чому тебе так звеличили? Лише тому, що про тебе кажуть: ти шестикрилий Серафим? Але ж ти такий самий, як і я. Теж змій, хіба що здобув небо, але що з того? Ти все одно змій!

Серафим: — О друже, дарма ти так про мене. Я не прагнув тебе образити, я лише хотів показати: світ набагато більший і прекрасніший, ніж ти думаєш. Якщо ти згадаєш — згадаєш Ґан Еден, згадаєш, як колись тобі було добре. Як ти висів серед гілок Дерева Життя, як тебе ніжно торкав Руах, і ти захоплювався красою, створеною Отцем…

Нахаш: — Ой, що це ти мені розповідаєш? Я здогадуюсь — ти явно не сам від себе говориш. Точно хочеш мене обдурити, прикидаєшся святим, божественним… А сам тільки й шукаєш, як мене до себе втягнути! Бо твоє ім’я — Сараф, вогненний? Ще й обпечеш мене, мені й тут, на теплому камені, добре.

Серафим: — Хм… цікаво ти міркуєш! А я думав, ти хочеш побачити красу світу, неба, чудеса, створені Елоїмами, шкода! Твій шлях — скромний, ти будуєш здогадки, фантазії — і сам у них віриш. Що ж, не буду тобі заважати! Але до речі, скажи, що краще — бути на Дереві Життя чи лежати під ним, думаючи, що живеш?

Нахаш: — Я вже сказав: залиш мене! Я знаю, я здогадуюсь — ти щось задумав, так думаю, хочеш мене втягнути у якусь халепу, не дочекаєшся. А якщо до Дерево Життя — я лежу біля його коріння, тож мені нічого боятися, я живу! Та й скуштувавши від Дерева Пізнання Добра і Зла — я знаю і добро, і зло, як Елоїми. Хоч я не на Дереві Життя — але життя в мене є… я так думаю. Я багатий, сильний, щасливий, у мене повні амбари пшениці, їж, душе, веселися! А ти — лише висиш на дереві. І ще мене повчаєш!

Серафим: — Добре, друже, я більше тебе не турбуватиму. Мені вже час, бо там, у глибині саду — величний палац Святилища, Храм Отця. Там прозорі ріки, береги, що течуть молоком і медом, там мир і спокій, а ще, там немає болю, немає смерті, немає плачу. Так що мені вже час, прощавай, друже. Сподіваюся, ти колись зрозумієш, який шанс тобі був даний — і який ти втратив, так що Я відлітаю.

Красень Серафим змахнув шістьма крилами й злетів у небо, прямуючи до чудового, сповненого життя саду — до дому свого Отця, до храму Творця.

А було в нього ще одне ім’я — Син Адама Єшуа! Але Нахаш не хотів цього знати, він задовольнявся тим, що лежав на камені, вихиляючи своє гнучке тіло, хитруючи, він міркував:

Так міркуючи, Нахаш поповз у свою нору, де, згорнувшись клубком, заснув у повній темряві.

🐍 Символіка

•    Нахаш — тваринна природа людини, її інстинкти, що шукають земного, відкидаючи небесне.

•    Сараф — та сама природа, добровільно віддана Творцеві в любові, через що людина отримує духовні крила, дивлячись на все з висоти мудрості Отця.

2013 рік