Під ногами шаруділо осіннє листя. Дивлячись під ноги, він раптом ясно усвідомив, який сон йому наснився. Він згадав страшні картини Божого суду. Страшними вони були не через вогонь чи муки — їх там не було. Страшним був сам момент, коли він постав перед Творцем і побачив, яким люблячим, ніжним і турботливим є Бог. Бог дивився на нього з любов’ю, і йому здавалося, що все його нутро палає від усвідомлення того, що він раніше Його не знав. Бог плакав, Він плакав, бо так і не зміг достукатися до його серця. Бог дуже хотів спасти його душу, але гріх невір’я не пускав до спасіння. Він думав: «Я, і тільки я — причина своєї загибелі», — жах охопив усе його єство.

Ідучи парком, він усе згадав, раптом усе стало дуже ясним і зрозумілим, ніби все життя промайнуло перед очима. Він згадав свого друга, який не раз запрошував його до церкви. Ігор (так звали героя) відчув у собі непереборне бажання щось змінити. Він подумав: «Після роботи прийду додому і прочитаю хоча б щось із Біблії». З такими думками він прийшов на роботу, а там — усе як завжди: жарти, балачки, трудові будні. Намір, який він мав, розвіявся, як ранковий туман. По дорозі додому друзі запропонували зайти до пивбару, випити кухоль пива — так би мовити, розслабитися після «праведних» трудів.Звісно, вже вдома він і не згадав про свої ранкові переживання. Поспілкувавшись у мережі, повечерявши, герой заснув богатирським сном. Але серед ночі він прокинувся від відчуття, ніби хтось на нього дивиться. Повернувшись у той бік, звідки, як йому здавалося, йшов погляд, він заціпенів від жаху. Такого він ніколи не бачив — на стільці вальяжно сиділо щось дивне й жахливе. Це щось заговорило до нього, на диво, м’яким голосом:

— Ну що ж ти, Ігорю, так розхвилювався зранку? Ти все правильно зробив, тобі зовсім не потрібно бути фанатиком. Подумай, що скажуть твої друзі? Що ти став дивним, як твій товариш? Тобі зовсім не потрібна ця книга (тут він скривився, ніби не міг вимовити назву), ну ти знаєш, яка. Залишайся зі мною — і твоє життя стане ще кращим, тобі всі заздритимуть, шукатимуть дружби з тобою.

Раптом Ігор ясно усвідомив, хто перед ним так вільно розташувався. У голові промайнула купа думок. Але одна з них була особливо чіткою і кричущою:

«Що робити?»

Тут він несподівано згадав, що казав йому друг у подібній ситуації. Його друг Віталій (так його звали) казав, що молився і призивав ім’я Ісуса — так він захистився від Лукавого!

Ігор одразу почав намагатися захищатися ім’ям Христа, але, на його подив, голос не звучав владно й голосно — він ледве вимовив ці слова, ще й пошепки.

Це страшне створіння жахливо засміялося:

— Ти ж не Його син! Ти був мій і моїм залишишся, тобі нікуди подітися.

Ігор ледве пережив ту ніч. Вранці він так і не зрозумів, чому це створіння нічого не зробило з його душею. Адже, як йому здавалося, він був повністю в його руках. З важкою головою він знову йшов осіннім парком, втупившись у землю, шаркаючи ногами по листю. У голові — лише порожнеча. Раптом він зачепив ногами якийсь буклет. Він чітко побачив напис: «Відповідь на твоє запитання — Ісус».

Він подумав:

«Яка дурниця! Я ж вночі намагався захиститися цим ім’ям, а Лукавий лише посміявся з мене». Але тут прийшла інша думка — владна, ніжна і дуже зрозуміла:

«Хто мені заважає прочитати цей буклет?»

Так думаючи, озирнувшись навколо, він присів, зробив вигляд, що зав’язує шнурки. Підняв буклет і прочитав:

«Тобі потрібно народитися згори!»

Ці слова увірвалися в нього, як вихор, як ураган! Він жадібно почав читати далі. А далі була дуже проста думка:

прийми Христа як свого Спасителя!

Тут же, сидячи навпочіпки, він майже пошепки промовив:

— Прости мене, Господи, за мої гріхи. Я не знав, що Ти так мене любиш. Стань моїм особистим Спасителем!

Ігор зовсім не розумів, звідки знає цю молитву, але раптом — ніби вікова тяжкість впала з його плечей! Так, ніби за спиною виросли крила. Ігор не знав, що робити від щастя — щастя, яке несподівано нахлинуло невідомо звідки!

Він уже не шаркав ногами по листю — він радісно брав його в долоні, голосно вигукуючи:

— Радість! Яке ж це щастя!

Йому хотілося якнайшвидше дістатися до роботи, щоб поділитися своєю радістю з Віталієм, сказати йому, що був дурним, не слухаючи його порад. Ігор уже зовсім не боявся бути висміяним колегами — він уже знав:

Бог живий!

Звісно, лише той, хто це пережив, зрозуміє нашого героя. Але думки — думками, а життя триває. Як він і припускав, на роботі його зрозумів лише Віталій. Віталій дуже зрадів, одразу запропонував піти з ним у неділю до церкви:

— Тобі це просто необхідно, — повторював він, ніби відчуваючи, що той не прийде.

🕊️ Людина — найзагадковіша істота.

Рідко хто обирає правильний шлях — усім легше плисти за течією. Віталій надто добре знав людей! Він розумів: найчастіше люди біжать до Бога, шукаючи земних благ. Рідко трапляються ті, хто ясно усвідомлює, навіщо їм потрібен Бог.

Віталій був одним із тих небагатьох. Його шлях до віри був ясним і усвідомленим. У 90-х, коли впала залізна завіса, йому дивом потрапила до рук Біблія. Віталій разом із дружиною жадібно читали історії давніх часів.

У його свідомості вимальовувалися сцени розп’яття Ісуса, душевні переживання, усвідомлення болю. Довгими зимовими вечорами вони не могли відірватися від читання.

Ні, у Віталія все було добре — і в родині, і на роботі. Здавалося, не було причин щось змінювати. Але його мучило одне питання, яке він ставив собі ще з дитинства:

— Навіщо я живу? Який сенс мого існування?

Писання дало відповіді на всі його запитання.

Вони так глибоко проникли ся Божим Словом, що всі роздуми про сенс буття відпали самі собою.

Минуло багато часу! Наївне сприйняття духовного життя переросло в розуміння реального.

Так, стосунки з Богом — це не рівна й гладка дорога, як німецький автобан. Швидше — бездоріжжя, бо йти за Богом нелегко!

Адже віра — це постійний іспит, який життя дає людині. Прокидаючись вранці, ти не знаєш, що чекає тебе завтра, з чим зіткнешся в буденності.

На початку шляху здається, що гріхи й проблеми вже позаду. Але все не так просто.

Віталій не раз замислювався:

— Чому людині так важко не грішити? Чому вона лінується працювати над собою?

Здавалося б — дотримуйся заповідей, виконуй усе, що написано в Божому Слові — і буде добре. Але ні, все набагато складніше.

Йому згадалася перша стрічка одного вірша:

Як важко часом не лише донести людині Добру Новину, а навіть просто сказати: «Бог тебе любить!»

Як важко звершувати своє спасіння!

Так розмірковував Віталій.

Він радів за Ігоря, але одна думка тривожила його душу:

— Чи зможе він піти за Христом?

Наступного дня, він знов зустрівся з Ігорем!

— Звісно, прийду, тільки подзвони мені зранку, щоб я прокинувся.

Які малі перешкоди стоять на шляху до церкви — дзвінок друга!

У неділю зранку Віталій подзвонив. Ігоря розбудив неприємний дзвінок.

— Треба змінити мелодію, — подумав Ігор.

— Хто це? А, Віталій… Чого тобі?

У слухавці — здивований голос:

— Як же так? Ми ж домовлялися піти сьогодні зі мною до церкви!

— Ах, так… зовсім забув! Слухай, давай іншим разом. Учора довго сидів над схемою, втомився. Пробач! Може, наступної неділі?

Віталій усе зрозумів…

Так буває — людина планує, а життя вносить свої корективи.

— Значить, ще не має тієї спраги, потрібної для спасіння, — подумав Віталій. Глибоко зітхнув і поклав слухавку.

— Щось я не дуже добре вчинив із Віталієм, — подумав Ігор. Але одразу ж заснув, зовсім не переймаючись.

Коли прокинувся — був уже полудень. Мовчки пішов до ванни, вмився, почистив зуби.

Сидячи за сніданком, його не покидали думки про ранковий дзвінок:

— Сам винен. Мав би зрозуміти, що я втомився. Маю право на відпочинок!

Все було дуже розумно пояснено собі — і причини, і стан організму. Але одне не давало спокою… Обіцянка, дана напередодні.

— Нічого, наступного разу піду.

Ця думка здалася теплою, приємною, розумною, і він одразу заспокоївся.

Минуло чимало часу з того ранку…

 Ігор так і не знайшов часу піти з Віталієм до церкви.

Щоразу були вагомі причини, важливі справи. Життя тривало, багато змінилося. Минув рік.

Віталій став священником, його висвятили в сан диякона. Йому довелося звільнитися з роботи — у церкві було багато справ.

Але Віталій не забував про Ігоря — постійно молився за його душу.

Бачилися вони рідко — лише іноді, коли Ігорю потрібна була допомога по роботі.

Віталій, як і раніше, був добрим інженером, і в фірмі ще зверталися до нього по старій пам’яті.

Знову, як і рік тому, Ігор ішов на роботу осіннім парком. Листя шаруділо під ногами.

Раптом на нього нахлинуло те саме відчуття, що й рік тому. Йому нестерпно захотілося плакати.

Якийсь біль пронизав усе його єство, він раптом згадав, як рік тому на цьому місці молився про спасіння душі.

— Чому я не зміг? Чому нічого не зробив для себе за цей рік?

Церква… Навіщо вона мені? Я ж і так хороша людина!

Ось Віталій — що йому дає церква? У нього теж проблеми, і грошей не більше. Хвороби є, та ще й засуджують його.

Так міркував Ігор, так пояснював собі, чому не ходить до церкви.

Але було одне — щось, що не давало спокою, якесь томління всередині.

Ігор не міг зрозуміти, чому, коли думає про Бога, про церкву — йому дуже хочеться щось змінити в собі.

Життя повне незрозумілого.

— От якби Бог Сам відкрився мені… або Ангела послав…

Серед тихого шелесту вітерця Ігор відчув щось легке, не схоже на вітер.

Думки, душа — все переповнилося теплом, надією.

Навіть якби ангел з’явився — не повіриш.

Ця думка, глибока, пройшла крізь усе його нутро.

Раптом він ясно зрозумів — це не просто думка. Це — Бог!

Як боляче защеміло в грудях.

— Я невіглас! Як я можу говорити про те, чого не розумію?

Задерши голову, Ігор відчув, як прямо з його серця полилася молитва до неба, до блакитної лазурі, звідки він чекав надії:

— Ісусе, Ісусе, прости, прости…

Як набат, як глухий дзвін, — ця думка, ці слова звучали безперестанку.
Так він стояв, притулившись спиною до старого дуба, ніби прагнучи отримати від нього опору — опору мудрого, вікового дерева. Ні, Ігор вже не міг говорити — сльози застилали очі, а гріхи… які ж вони важкі.

— Я все зміню, все в моєму житті має бути інакше. Мені потрібно туди, де такі, як я, ясно усвідомили, що Бог — Живий!
Церква… це слово набуло зовсім нового відтінку, зазвучало по-іншому.
Я хочу туди, де Ти, Ісусе. Хочу до Твоїх дітей.

Цей момент — як духовне пробудження, як прорив крізь туман самовиправдань до світла істини. 

2012 рік

Автор Сарагой Ханані

БЛАЖЕН: Сборник стихотворений (Russian Edition) 

Адамах: Человек: Chelowek Художественная книга

Книга Сарагой Ханани: Ноаах. В поисках утраченного мира Художественная книга

Обращение, в поисках себя ємоционалное произведение

Глубина: Братья: фантастическое произведение 

Цикл проповедей за 2018-2020 года 

Лукавый: Нимрод строитель башни (Russian Edition)