Кінець чи початок

— Метро — наша рятівна нитка! Там ми точно сховаємось!

Метро було зовсім поруч, як вони добігли вже— не пам’ятали та що захистило їх від небесного вогню? У підземці було багато людей, Деякі —з них були поранені, інші — вже мертві, стікаючи кров’ю від ударів небесного вогню. Зверху було чути звуки ударів, свист — потім вибух.

— Що це таке? — питали себе люди.

Коли шквал припинився, ніхто не наважувався вийти, страх скував усіх.

—  Що там, нагорі?..

Наталя, тримаючи доньку за руку, вирішила піднятись на поверхню, вона сподівалась, що їхній дім уцілів.

Але те що вони побачили, це було як у фільмах-катастрофах, тільки набагато страшніше. Місто майже зникло, вулиці були завалені уламками від будівель. Те, що встояло —було мовчазними свідками трагедії. А було найстрашнішим так це були люди, мертві люди!

Розірвані на шматки їх тіла були як мовчазні свідки трагедії.

Наталя ледве стримувала крик, закривала очі доньці, щоб вона не бачила цей жах. Вони йшли крізь руїни колись рідного міста. А навкруги довкола лежачих стін— стогін, пошуки лікарів, запитання:

—  За що? Що ми такого зробили?..

Недалеко вона побачила тіло, Їй здалося, що чоловік якому воно належало був її знайомий. Попросивши доньку зачекати, вона обережно підійшла. Ні, видохнула вона, незнайомий! У його руці була— розгорнута книга. Вона обережно витягла її з руки та подивилася на обкладинку. На обкладинці був напис: Біблія.

Вона прочитала сторінку в розділі що тримав чоловік:

Невже це те, що я зараз бачу, — промайнула думка в її голові. Якщо це правда, то який жах чекає нас?..

Її мрії, бажання, фантазії — все розсипалось, їй стало боляче, шкода себе. Але, якби не донька — вона б зламалась, тільки обличчя доньки що дивилося на неї, дало їй втриматись.

—  Мамо, я боюся! — закричала дівчинка.

Материнське серце поглинув цей крик.

Наталя обійняла доньку: Не бійся, все мине...

Вони бігли крізь руїни, шукаючи на вулиці що була колись така знайома, шукаючи свій дім! І ось щось знайоме побачили біля дерева що колись стояло біля під’їзду! Так це був їх будинок!

Слава Богу! Будинок як це не дивно був цілий. Яке чудо зберегло його, Наталя не знала, та і не хотіла знати. Вона просто хотіла повернутись у свою квартиру — острівець минулого життя. Навіть вікна були цілі. Комуналка, яку вона ненавиділа, раптом стала палацом.

— Може, все не так, як у тій книзі? — подумала вона.

Їй хотілося закрити двері, вікна — і не виходити. Але щось не давало спокою.

Давнє, забуте…

Віра.

🕊️ Повернення до Отця

Багато років тому Наталя перестала ходити до церкви, бо Їй здавалося, що там лише лицеміри, і вона залишила все, що чула.

Вітер свободи — ніхто не засуджує, не вказує, життя тільки починалось.

Вона зустріла чоловіка.

— І без Бога я знайшла достойного!

Але життя не склалося, постійні докори, розчарування, хоча в неї народилась донька — її скарб. Наталя віддавала їй всю любов, яку не змогла реалізувати в шлюбі, а потім — розлучення.

Вона згадала Ігоря — колишнього, щось тепле ще жило в серці. І тут їй спало на думку, а як він там, та набрала номер.

Телефон мовчав…

Реальність накрила хвилею, сльози, страхи, докори Богу, відчай.

І раптом сама того не розуміючи — її уста самі почали повторювати давно забуту молитву!

Донька дивилась на неї здивовано:

— Мамо, ти що вчиш вірш?

— Ні, люба, це молитва, я молюсь до Бога, щоб Він нас захистив.

— А чому ти раніше не молилась?

— Молилась, а потім… потім перестала. А зараз — саме час молитися.

Зітхнувши промовила мама.

І прийшов мир, не просто спокій — справжнє умиротворення, як у дитинстві, коли вона засинала на руках у батька, бо він був християнином.

Він став віруючим, вірніше сказати звернувся до Небесного Отця коли Наталі було дванадцять років.

Для доньки він був зразком любові й терпіння, він був не просто батько, а батько що виявляв всю ту любов що мав Творець до людини. Хоча вона цього не розуміла, бо вважала це як звичайний витвір любові! Тільки зараз вона коли з’яви ла бажання помолитись, відчула ту любов що відчувала від свого батька!

Але так сталося що він загинув, коли їй було двадцять років.

— Чому, Боже? Чому тато помер? — думала вона.

— Бог жорстокий…

Так вона думала, і це, як їй здавалося, підтверджували люди в церкві, тому вона там відчувала себе так мов би вона знаходиться серед лицемірів!

— Вони мене не люблять…

Так здавалось їй!

З того моменту минуло достатньо часу, так вона багато зрозуміла, але все ж таки образа залишалась.

І раптом їй закортіло— вона захотіла запитати Бога:

— Навіщо тато загинув?

Вся в сльозах вона зовсім не чекала відповіді, але відповідь, вона прийшла. Вперше в житті — вона почула голос Творця, ні не як якогось чужинця, або не знайомого, ні це був… немов би батько з нею заговорив!

В її розумі прозвучало, вона почула голос:

Її тіло здригнулось від ридань.

Вона зрозуміла, ні вона почула що, Бог не забрав його, Бог врятував його. Це стало, ні це прийшло в серце, це наповнило все єство її душі, що стало основою нової віри ні краще сказати довіри Отцю Небес, вона знов знайшла батька, довіри, що прийшла від Бога.

Нарешті — довгоочікувана відпустка, океан, чайки, лагідний бриз.

Микола давно мріяв про це.

Програмістів, як він — «програмістів від Бога» — на фірмі було одиниці. Його використовували на повну силу, він майже жив на роботі.

І ось — свобода.

Микола придбав путівку до берегів Африки. Так канал Discovery колись став для нього вікном у дитячу мрію. Саме Африка, саме незаймана природа — ось що манило його до цих спекотних берегів.

Ось він — океан, ось воно — чудове місце, я і простір!

Нарешті я один, нарешті можу пожити для себе…

Лежачи на пляжі, Микола поринув у філософські роздуми.

Одного разу, з цікавості, він зайшов на біблійний сайт. Переглядав теми — і його зацікавило обговорення книги Об’явлення.

Хтось казав, що це алегорія, інші — що буквальні події, треті насміхались:

Микола, як програміст, розумів: усе має початок, світ не міг виникнути сам по собі.

Так, він міркував в собі, та сам собі доводив аргументи:

— Я створюю гру — вона ж не виникає сама по собі, я прописую її! Отже, має бути, принаймні, «програміст» Всесвіту.

Християнство чи іслам — не так важливо, важлива сама думка: Творець є.

Читаючи пости у Facebook, він натрапив на одного хлопця який дав уривок з Об’явлення, який захотілось прочитати самому.

Все виглядало фантастично — і водночас реалістичне.

Це Голлівуд? Чи реальність, що чекає світ?

З посмішкою він вирішив взяти Біблію!

Та прочитав той уривок та ще далі що хлопець дав у Facebook:

— Та! Це ж метеоритний дощ! — подумав Микола.

— Якщо прибрати літературні образи — виходить метеоритний дощ!

Зраджено своїй здогадці Микола вирішив зателефонувати додому!

Він спеціально обрав місце подалі від цивілізації.

Переплатив — але це було варте того, місця — неймовірно красиві.

Зв’язок був слабкий, але працював!

Те, що він почув — потрясло до глибини душі.

— Синочку, у нас тут страшне… Одно із міст буквально зруйноване метеоритним дощем, інші постраждали менше, добре, що зв’язок хоч працює…

Як блискавка — думка промайнула в голові Миколи:

Він відкрив наступний уривок зі святого Письма:

— Комета! Саме комета! Ось що відбувається…

Не встиг він завершити думку, як почув якийсь вибух, піднявши голову до гори він побачив, до землі мчав вогняний об’єкт.

І тільки одне слово вирвалось із його грудей:

— Господи…

Як величезна хвиля — усе накрило його…

— Тату!
— Щось страшне відбувається у світі!

— з жахом у очах вигукнув Дмитро.

— Що трапилось?

— В інтернеті, по телебаченню — всюди говорять про катастрофу. В Україні випав метеоритний дощ такої сили, що одне з міст повністю зруйновано, а інші — постраждали частково. Але найстрашніше — на півдні Африки, в океан упав гігантський космічний об’єкт. Це катастрофа!

Валерій, пастор громади емігрантів із країн колишнього СРСР у Сакраменто, давно переїхав до США. Він не вірив, що країну комуністичних ідей можна змінити. Йому хотілося спокою — і не боятися за своїх дітей, ілюзії давно згасли, він просто ніс своє служіння.

Його діти виросли в Америці, але чи стали вони віруючими, як його дід і прадід в Україні? Так Валерій не міг цього сказати, вони просто жили, а він — молився за спасіння їхніх душ.

Його прадід був засланий за віру на Кавказ ще за царя. Дід був репресований за часів Сталіна, батько не пішов їхнім шляхом — став радянським та врив у ідеї що йому казали ще в універі. Але Валерій з дитинства захоплювався вірою свого діда та прадіда. Ще підлітком він таємно охрестився в громаді відокремлених баптистів.

Це швидко стало відомо — і його життя перетворилось на постійний контроль.
Через Валерія згодом увірував і його батько — у 90-х, під час пробудження. Тоді ж Валерія звели в сан диякона, але довго він не служив — з’явилась можливість емігрувати. У Сакраменто його вже звели в сан пастора, і з того часу він ніс служіння.

🔥 Ознаки часу

Події в Україні та Африці глибоко потрясли Валерія. Так це не просто катастрофа, Це — жахи біблійного масштабу.

— Тату, а може це — початок кінця? — тривожно запитав Дмитро.

Рука Валерія сама потягнулась до Біблії, вона ніби сама відкрилась на 8-й главі Об’явлення.

Він почав читати вголос:

«І засурмив перший Ангел, і град, і огонь, змішані з кров’ю, були кинуті на землю; і третина дерев згоріла, і вся зелена трава згоріла. І засурмив другий Ангел, і наче велика гора, палаюча вогнем, була кинута в море; і третина моря стала кров’ю, і загинула третина живих істот у морі, і третина кораблів загинула. І засурмив третій Ангел, і впала з неба велика зоря, що горіла, як світильник, і впала на третину рік і джерел вод. Ім’я зорі — Полин; і третина вод стала гіркою, і багато людей померли від води. І засурмив четвертий Ангел, і вражена була третина сонця, і третина місяця, і третина зір — і третина дня не світила, як і ночі». (Об’явлення 8:7–12)

— Тату, дивись! Все відбувається точно, як написано! Але якщо це?

Так — має бути ще один космічний об’єкт…

Вони не встигли договорити…

Гігантська тінь накрила їхнє місто…

✨ Перед Творцем

Валерій усвідомив: він вже не на землі.
Голос…
Такий знайомий голос.
Він чув його раніше — на рівні наїття, коли молився.
Він знав: це голос Отця Небес.

— Сину Мій, увійди в радість Господа Свого…

Марина сиділа в офісі у рідному Новосибірську, Її думки повертались до подій останніх днів. Вона зустрілась зі своєю подругою Вікторією — давньою, з близькою до неї душею.

Марина була православною християнкою, постійною молитвеницею, яка щиро любила Бога. І їй було незрозуміло, чому Віка не вірила — адже це так очевидно.
Коли Марина дивилась на ікони Страшного Суду, вона розмірковувала:

«А як це буде?..»

Їй здавалось, що церква — це місце, де людина неодмінно має відчути Бога.
«Адже я відчула», — думала вона.

🌍 Звістка з неба

Вчора Віка до неї прийшла схвильована:

— Марина, щось неймовірне відбувається! Космічного масштабу! Це жах! Ти дивилась телевізор?

— Віка, ти ж знаєш — у мене немає телевізора, я не дивлюсь його.

— Ой, точно…

Ну, слухай: Україну накрив метеоритний дощ, ціле місто зруйновано. Потім — біля півдня Африки — впала комета! Кажуть, хвиля накрила частину континенту!
А найстрашніше — на Каліфорнію впав космічний об’єкт таких розмірів, що зник цілий штат, піднялась буря небачених масштабів, хмара пилу скоро надкриє всю землю. Кажуть, нас чекає новий льодовиковий період!

— Віка, це не випадково! Я десь читала про це в Біблії, зараз… ось! Я нещодавно розмірковувала над цим! Хоч це й виглядає алегорично — я відчула, що це не просто образи.

Марина відкрила Біблію:

«І засурмив перший ЯНГОЛ, і град, і огонь, змішані з кров’ю, були кинуті на землю… І засурмив другий ЯНГОЛ, і наче велика гора, палаюча вогнем, була кинута в море… І засурмив третій ЯНГОЛ, і впала велика зоря, що горіла, як світильник… І засурмив четвертий ЯНГОЛ, і вражена була третина сонця, місяця і зір…»

(Об’явлення 8:7–12)

— Віка, це Божі суди!

— Марина, що мені робити? Я ж ніколи тобі не вірила, вважала тебе дивною…

— Віка, давай молитися!

— Але я не вмію…

— Просто говори своїми словами, немає часу вчити молитви!

🙏 Пробудження

Сьогодні Марина з теплотою згадувала вчорашній день, її улюблена подруга стала християнкою! Але одна думка терзала її душу:

«Що далі? Що буде з нами?..»

Колись євангелісти подарували їй «Гедеонівське Євангеліє», воно постійно було з нею. Відкривши те місце, яке вони читали з Вікою, Марина перегорнула до 9-ї глави,
те, що вона прочитала — потрясло її душу:

«І засурмив п’ятий Ангел, і я побачив зорю, що впала з неба…
І з безодні вийшов дим… і з диму — сарана, що мала владу, як скорпіони…
І їй було сказано шкодити лише тим, хто не має печаті Божої…
Люди шукатимуть смерті, але не знайдуть її…
Царем над ними був ангел безодні — ім’я йому Аваддон…»

(Об’явлення 9:1–11)

Марина зрозуміла: це буде не просто катастрофа, це буде щось страшніше за Тунгуський метеорит.

І тут вона уявила як об’єкт падає на землю, пробиває кору, магма виривається до неба…

🌈 Пробудження до життя

Це були останні думки Марини.
Вона ніби прокинулась…
Все навколо — прекрасне.
Вона чула неземні аромати.

— Це рай! — вигукнула Марина.

І — о радість! — поруч була Віка.
Щаслива, вдячна.
За те, що Марина не переставала молитися за неї, поки була в тілі.

Подруги, взявшись за руки, йшли дивовижною стежкою серед пахучих квітів…

2012г

Автор Сарагой Ханані

БЛАЖЕН: Сборник стихотворений (Russian Edition) 

Адамах: Человек: Chelowek Художественная книга

Книга Сарагой Ханани: Ноаах. В поисках утраченного мира Художественная книга

Обращение, в поисках себя ємоционалное произведение

Глубина: Братья: фантастическое произведение 

Цикл проповедей за 2018-2020 года 

Лукавый: Нимрод строитель башни (Russian Edition)