15 вересня народився Михайло Олександрович Максимович
«Його найбільшим подвигом, як і подвигом передреволюційного українознавства взагалі, було виявлення народної основи української історії, її тяглості й неперервності, укріплення на сім грунті того переконання, що український народ – це дійсний будівничий великого тисячолітнього діла української історії і одвічний господар української землі, политої його потом і кров’ю» М. С. Грушевський
Український вчений-енциклопедист, археолог, історик, філолог, етнограф, ботанік, поет, мовознавець, фольклорист, перший ректор Київського університету ім. Т. Г. Шевченка Михайло Олександрович Максимович народився 15 вересня 1804 р. на хуторі Тимківщина (нині с. Богуславець Черкаської області). Початкову освіту здобув у Золотоніському Благовіщенському монастирі, потім вступив до Новгород-Сіверської гімназії, де почав збирати українські народні пісні. По закінченні Новгород-Сіверської гімназії 1819 року вступив на філологічне відділення Московського університету. Провчившись два роки, перейшов на природниче відділення, де вивчав фізику й математику. Після успішного закінчення Московського університету (1823) М. О. Максимовича залишили для наукової та викладацької роботи в галузі ботаніки. Спочатку він працює в бібліотеці університету, університетському гербарії. Молодий вчений багато часу віддавав також педагогічній діяльності: читав курси господарської ботаніки та садівництва (1825–1829) у Землеробській школі, курс природознавчої історії (1826–1833) в університетському «шляхетному пансіоні», курс ботаніки в університеті (з 1828), двічі на рік викладав ботаніку в Московській комерційній практичній академії. Його лекції вирізнялися науковою ґрунтовністю і новаторством, «новітністю філософських ідей і висновків», стрункістю викладу. У 1826 р. піклувальник Московського навчального округу Д. І. Писарев запропонував йому посаду завідувача університетським ботанічним садом і гербарієм.
Протягом 1823–1834 рр. Михайло Олександрович опублікував понад 100 власних праць. Серед них: «О системе растительного царства» (1823), підручник для студентів «Главные основания зоологии или науки о животных» (1824), «Основания ботаники. Органология растений» (1828), «Систематика растений. Основания ботаники» (1831). Його «Ботаника» вважалась найкращою на той час, була настільною книжкою всіх природознавців Росії, а в Московському університеті – основним навчальним посібником. Праці вченого поширювались у Варшаві, Берліні та інших містах Європи.
У 1833 р. вийшла «Книга Наума про великий Божий світ», що містить науково-популярні розповіді про будову Землі, сонячної системи, Галактики. Ця книга протягом сорока років одинадцять разів перевидавалася. 1833 року М. Максимович здобуває ступінь доктора біологічних наук та звання професора, стає завідувачем кафедри ботаніки Московського університету. У 1834 р. виходить його збірник «Українські народні пісні».
У травні 1834 року М. Максимовича запрошують до щойно створеного Київського університету святого Володимира, де він спершу працює професором, а з жовтня того ж року стає першим ректором. З 1835 року у зв'язку з хворобою йде з посади ректора і залишається професором. Присвячує себе вивченню української та російської історії, досліджує «Слово про Ігорів похід», 1837 року публікує його переклад російською мовою.1839 року написав працю «Сказання про Коліївщину», яку цензура заборонила друкувати. 1840 року видає перший номер історичного альманаху «Киевлянин». 1843 року публікує наукову працю «Про Петра Конашевича Сагайдачного».
До 1845 року читає лекції у Київському університеті, працює у Київській археографічній комісії. Того ж року через погіршення здоров’я виходить на пенсію, оселяється на хуторі Михайлова Гора Золотоніського повіту Полтавської губернії. Виїжджає для роботи в архівах та бібліотеках до Москви, Петербурга, Києва, публікує багато історичних праць. Бере участь у наукових дискусіях, заперечує норманську теорію походження Русі-України, розвінчує погодінську теорію, за якою Україна ‒ це лише Південь Росії, її «окраїна». 1856 року публікує на цю тему «Філологічні листи до М. Погодіна», у яких захищає самобутність українського народу, його культури та мови. 1857 року друкує переклад «Слова про Ігорів похід» українською мовою. 1859 року М. Максимович видав перший номер альманаху «Українець», в якому вміщено багато матеріалів з історії України.
Михайло Максимович помер 10 листопада 1873 р. До останніх днів він жив у неймовірній матеріальній скруті, на межі бідності, його не полишали життєві негаразди, хвороби. Дослідники творчої спадщини М. О. Максимовича називають його «українським Ломоносовим», людиною «універсальних інтересів», яка прожила інтенсивне, багатогранне життя, мала «всеєвропейське визнання», залишилася в народній пам'яті «нащадком козацького роду», «діячем доби Відродження», вченим, патріотом, який підніс українську науку на рівень найкращих світових досягнень.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел