На весняній хмарці
Бог і чорт сидять,
Про діла житейські
Стиха гомонять.
Пастухи в долині
Череду пасуть,
Грають в підкидного,
Самосад сосуть.
Чорт і каже Богу:
«Дивні люди ці —
Я, мов прописався,
В них на язиці.
Десь біда чи лихо —
Згадують мене.
І мале й доросле
Всяк мене кляне».
Дивляться: корова
З кручі пада в рів.
Рятувать скотину -
Справа пастухів.
Тягнуть круторогу,
Душить хлопців злість:
«І який це в яму
Чорт тебе заніс?!»
Чорт штовхає Бога:
«Чуєш? Знову я.
А узять спитати —
В чім вина моя?»
Витягли корову
І промовив хтось:
«Хух!.. Ну, слава Богу,
Добре обійшлось».
Глипнув чорт на Бога:
«А при чім тут ти?
Чи в людей заскоки,
Господи прости?»
Бог подумав трохи,
Бороду пом'яв:
«А чорт його знає!» —
Сплюнувши, сказав.