Упав

Чи правду кажуть, може, й ні.

Іванко їхав на коні,

Якраз через громадський сад,

Де груші, сливи й виноград.

Побачив гілку, на якій

Плоди рясніли та такі,

Що в хлопця слинка потекла,

Його спокуса й замогла.

За гілку чіпко ухопивсь —

І у повітрі опинивсь:

Кінь уперед побіг,

Іван

Повис на гілці, мов кажан...

З'явився сторож злий-презлий,

Сердито гримає старий:

— Чого б це я отут висів?

— Я впав з коня, — той відповів.