Чи правду кажуть, може, й ні.
Іванко їхав на коні,
Якраз через громадський сад,
Де груші, сливи й виноград.
Побачив гілку, на якій
Плоди рясніли та такі,
Що в хлопця слинка потекла,
Його спокуса й замогла.
За гілку чіпко ухопивсь —
І у повітрі опинивсь:
Кінь уперед побіг,
Іван
Повис на гілці, мов кажан...
З'явився сторож злий-презлий,
Сердито гримає старий:
— Чого б це я отут висів?
— Я впав з коня, — той відповів.