Це було на початку 70-х років минулого століття. Служив я тоді в Латвії на одному вельми серйозному об’єкті протиракетної оборони. Власне, це була дуже потужна радіолокаційна станція попередження про ракетний напад вірогідного противника. Під зав’язку напхана найновішою на той час електронікою, вона дозволяла на відстані кількох тисяч кілометрів виявляти балістичні ракети і супутники, що проходили чи могли проходити через наш сектор спостереження. Розумні і надзвичайно дорогі електронно-обчислювальні машини, проаналізувавши за долю секунди характеристики космічного об’єкта, видавали навіть координати місця падіння балістичної ракети, наприклад. Найсмішніше полягало в тому, що ті машини були куплені саме в отого «вірогідного противника» - у американців. Потрапили вони до наших рук після того, як пройшли через кілька країн. Приблизно так нині деякі наші «патріоти» ховають украдені в народу гроші – переводять їх із країни в країну, із банку в банк і заплутують сліди так, що й чорт зі свічкою кінців не знайде.
Так от ця радіолокаційна станція була надзвичайно чутливою. Воно й не дивно. Адже відображений від супутника чи ракети сигнал попадає на наші антени ослабленим в мільйони разів у порівнянні з зондуючим імпульсом станції. Ця висока чутливість завдавала нам чимало неприємностей. Серйозні перешкоди чинило навіть радіовипромінювання деяких зірок, галактик, сонця. Коли джерело цих радіоперешкод входило в «поле зору» наших антен, ми ставали «сліпими», тобто небоєздатними.
А тепер уявіть собі, який переполох зчинився, коли наша станція «осліпла» тоді, коли ні сонця ні радіозірок не було в секторі спостереження антен! Надзвичайно сильна радіоперешкода буквально вибила станцію з ланцюга засобів протиракетної оборони!
Доповіли Москві. Генштаб «поставив на вуха» десятки військових науково-дослідних інститутів, лабораторій та інших відкритих і суворо утаємничених «контор», залучив відомих спеціалістів. Телефони перегрівалися від численних наказів, рекомендацій, запитань, вимог додаткової інформації.
Заварилася вся ця «петрушка» годині о 17-й, а десь о годині 23-й все раптом скінчилося. Станція запрацювала в нормальному режимі. Ми всі з полегшенням зітхнули. Заспокоївся і Генштаб. Наш головний інженер (а всі шишки сипалися на нього), так нічого й не зрозумівши, в прострації ковтнув склянку нерозбавленого спирту і почвалав додому, розтерзаний сумнівами і протиріччями…
А наступного дня все повторилося з точністю майже до хвилини. Ми знову «осліпли». На третій день – те ж саме! Тут уже стало не до жартів. До нас терміново прилетіли різноманітні спеціалісти, аналітики і взагалі якісь «темні особи».
Було встановлено, що радіоперешкода явно штучного походження і не має ніякого відношення до зірок та галактик. Більше того! Вчені їли свій хліб недарма – якимось чином вони зуміли дійти висновку, що генератор радіоперешкод живиться змінним електричним струмом від діючої електромережі. Ось тут і вийшли на авансцену оті «темні особи». Вони геніально розгадали підступні задумки «вірогідного противника»! А зводилися вони до одного: в потрібний момент «засліпити» нашу станцію потужними радіоперешкодами і завдати ракетно-ядерного удару по «оплоту мира и социализма». Щоб добитися цієї мети, вони заслали диверсантів, які випробовують ті кляті генератори перешкод, живлячи їх від електромережі. А вже в потрібний час…
Далі вже все було справою техніки. Наш представник поїхав у Ригу, в «Латвенерго», налагодив взаємодію. Почали вимикати струм по районах в той час, коли радіоперешкоди «давили» станцію. Коли вимкнули саме наш район, перешкода зникла! Отже ті диверсанти сиділи десь недалеко. Тепер почали вимикати по черзі міста, села, хутори нашого району. Нарешті, відшукали хутір, що знаходився на відстані 1,5 – 2 кілометрів від нашої станції. Як тільки його позбавили струму – все налагодилось!
Операція вступила в завершальну фазу. Пізнього вечора ми під керівництвом отих самих «темних осіб» так оточили хутір, що миша б не прослизнула. Отримавши по рації звістку про те, що радіоперешкода йде на повну потужність, пішли на штурм…
Старенькі латиші – дід і бабця – здалися без бою. Вони були єдиними мешканцями хутора. Сиділи собі, дивилися телевізор, а тут раптом така відчайдушна атака…
Вони довго не могли второпати чого вимагають від них насторожені офіцери, а коли, нарешті, збагнули, то люб’язно запросили оглянути всі приміщення і будівлі хутора, щоб переконатися, що посторонніх немає…
А перешкода продовжувала «давити станцію». І тоді за справу взялися вже наші радіоінженери – у нас їх було чимало. «Диверсанта» відшукали дуже скоро. Ним виявився… телевізор! Старенький апарат з тиждень тому раптом зіпсувався. Дід з бабкою запросили якогось місцевого майстра-самоука. Той щось таки тямив, бо телевізор запрацював. Проте, як це часто буває з «майстрами» такого класу, деякі деталі телевізора виявилися «зайвими». На наше нещастя, то були деталі екранування блоку ПТК – перемикача телевізійних каналів. А там – підсилювач високої частоти, гетеродин. Позбавлені екрану, вони самі стали джерелом активного радіовипромінювання. А наша станція, як я вже говорив, була надзвичайно чутливою…
Наші спеціалісти того телевізора так відремонтували , що він, мабуть, ще й сьогодні працює.