Сміхом виправляти норов
Хоч я й коза, але поваги варта,
Сиджу, як кажуть, міцно на коні,
Бо сам Петро Ребро «Козацькі жарти»
Подарував з присвятою мені!
Десята книга! Скільки ще їх буде!
Дай, Боже, сили автору й снаги!
Нехай сміються на здоров'я люди,
Нехай скриплять зубами вороги!
Я знаю: ще й моя зіграє карта –
Про це загал уже давно гуде,
Я вірю: будуть ще й «Козині жарти»,
Коли до мене черга підійде.
А цап Гаврило бекає, ревнує
І в нашій дружбі бачить корінь зла.
Отак життя без гумору марнує…
А що візьмеш з нещасного козла?
Не розуміє, бісова дитина,
Того, що повторяла я стократ:
Хто не сміється – той вже не людина,
А «гомо цапієнс», Гаврила рідний брат.
І навіть я, бува, сміюся часом,
Сміюся так, що треба пити бром,
І над собою, і над Козопасом,
Але ніколи – над Петром Ребром!
За нього буду скільки стане духу
Молити Бога ревно день і ніч,
Бо Козопаса витягнув за вуха
Із «гомо цапієнс» - аж у «Веселу Січ».
В латину я ударилась недаром –
На ній шліфую я своє перо.
Vivat gens pulchrioris poetarum
Et pater familias Petro Rebro!
Перекладаю коротко і ясно
Слова прадавні, як святий Дніпро:
Нехай живе поетів плем’я красне
І їхній батько (pater) П. Ребро!