Ностальгія
О, як змінилось ти, моє село!
Зітерло із лиця колишню вроду,
Замулилось дитинства джерело,
З якого спрагло пив цілющу воду.
Тут знав людей я добрих і лихих,
Та де вони, куди, в якій юдолі
Їх розметали по світах гірких
Важкі вітри безжалісної долі?
Всевладний час бере таки своє:
Зродилось тут новітнє покоління,
Уже мене ніхто не впізнає,
Та й я нікого. Тиша, безгоміння...
Там, де колись розбурхане життя
Цвіло, сміялось, птаством щебетало.
Все відійшло кудись без вороття,
Немов його ніколи й не бувало.
А ти спішиш у ті святі краї,
Немов паломник в Мекку для поклону.
Де народивсь ти, грішний, на землі,
Туди тебе й тягтиме аж до скону.