Ностальгія

О, як змінилось ти, моє село!

Зітерло із лиця колишню вроду,

Замулилось дитинства джерело,

З якого спрагло пив цілющу воду.

Тут знав людей я добрих і лихих,

Та де вони, куди, в якій юдолі

Їх розметали по світах гірких

Важкі вітри безжалісної долі?

Всевладний час бере таки своє:

Зродилось тут новітнє покоління,

Уже мене ніхто не впізнає,

Та й я нікого. Тиша, безгоміння...

Там, де колись розбурхане життя

Цвіло, сміялось, птаством щебетало.

Все відійшло кудись без вороття,

Немов його ніколи й не бувало.

А ти спішиш у ті святі краї,

Немов паломник в Мекку для поклону.

Де народивсь ти, грішний, на землі,

Туди тебе й тягтиме аж до скону.