Охримів бізнес

Жив колись в селі одному

Чоловік-дивак.

Звавсь Охрім. З усіх напоїв

Полюбляв первак.

І хоч в нього зроду-віку

Не варив казан,

Був при силі чоловік той,

Дужий, як Тарзан.

Ходить вічно напівсонний,

Все, було, куня,

А за пляшку самогону

Підіймав коня.

Й не траплялося при тому

(Це вже кожен знав),

Щоб, вертаючись додому,

Щось він не украв.

Діжку, шкворінь, банку лою,

Ступу, макогін

На плечах чи під полою

Пре додому він.

Якось в дядька Никодима

Цей "важкоатлет"

(От же капосна людина!)

Свиснув... туалет.

Вранці вийшов дядько з хати,

Очі протира,

Глядь - аж там, де мав сідати,

Лиш одна діра.

- Хай його, - кричить він гнівно, —

Та побив би грім!

Хто таке важке підніме?

Тільки лиш Охрім.

До Охріма прибігає,

Той в дворі блука.

Гульк! - стовбичить край сараю

Те, що він шука.

— Ей, - кричить він, — ти, злодюга,

Чортова чума!

В тебе й справді, у бандюги,

Совісті нема!

Віднеси назад цю штуку,

Дурнуватий біс!

...Взяв Охрім на плечі будку

Мовчки - і поніс.

Ще й поставив там, де треба,

Й мимрить:

— За таку

Службу... требую із тебе

Літру перваку.

Став літруху - лучче буде,

А не то я, брат,

Цю дурацьку халабуду

Однесу назад.

Що було робити в хріна,

Біс йому в ребро?..

Довелось платить Охріму

За своє ж добро.