У ранкову, у певну годину...

поезія Олеся Жолдака

У ранкову, у певну годину,

Як весна гомінлива цвіла,

Із під’їзду виходила Ніна

І солідно асфальтом пливла.

А в завулку, де людям на подив

Височів білогронний каштан,

До русявої Ніни підходив

Несолідний, кирпатий Роман.

Привітавшись самими очима

Озирався, страхаючись бід:

Чи не стежать з балконів за ними,

Чи не дивляться їхні услід?

І два серця тремтіли в тривозі

Й мимоволі прискорювавсь крок.

(Їм обом було йти по дорозі

До будинку, що звався «Гайок».)

Йшли веселі, узявшись за руки,

І щасливо сміялись вони…

Ой ви дружби таємної муко,

Ой ви чари красуні весни!

У ранкову, у певну годину

Зустрічались русява й Роман,

Та якось не з’явилася Ніна,

Не прийшла під розквітлий каштан.

Він чекав. Виглядав. І даремно…

Ой ти муко-розлуко гірка!

Наче хмара – похмурий і темний

Сам придибав Роман до «Гайка».

Через горе своє, через Ніну,

Він довів навіть інших до сліз.

Геть розбив ще новеньку машину

І на дах по драбині заліз.

Потім ще устругнув: тазик мідний

Десь знайшов - і давай калатать.

Чоловік же він був несолідний

Ще й кирпатий – ну що з нього взять?

Бушував цілий день… А на ранок

Він забувся про болі свої.

Знов під тихим, розквітлим каштаном

Як раніше побачив її.

Усміхнулася Ніна русява,

Погляд-промінь метнула з-під брів

І сказала йому шепеляво:

- Мені вирвали жуб, він болів….

По завулку крутім неширокім

Двоє дружно пішли крок у крок

….А було їм по 6 лише років,

І ходили вони в дитсадок.