поезія Олеся Жолдака
У ранкову, у певну годину,
Як весна гомінлива цвіла,
Із під’їзду виходила Ніна
І солідно асфальтом пливла.
А в завулку, де людям на подив
Височів білогронний каштан,
До русявої Ніни підходив
Несолідний, кирпатий Роман.
Привітавшись самими очима
Озирався, страхаючись бід:
Чи не стежать з балконів за ними,
Чи не дивляться їхні услід?
І два серця тремтіли в тривозі
Й мимоволі прискорювавсь крок.
(Їм обом було йти по дорозі
До будинку, що звався «Гайок».)
Йшли веселі, узявшись за руки,
І щасливо сміялись вони…
Ой ви дружби таємної муко,
Ой ви чари красуні весни!
У ранкову, у певну годину
Зустрічались русява й Роман,
Та якось не з’явилася Ніна,
Не прийшла під розквітлий каштан.
Він чекав. Виглядав. І даремно…
Ой ти муко-розлуко гірка!
Наче хмара – похмурий і темний
Сам придибав Роман до «Гайка».
Через горе своє, через Ніну,
Він довів навіть інших до сліз.
Геть розбив ще новеньку машину
І на дах по драбині заліз.
Потім ще устругнув: тазик мідний
Десь знайшов - і давай калатать.
Чоловік же він був несолідний
Ще й кирпатий – ну що з нього взять?
Бушував цілий день… А на ранок
Він забувся про болі свої.
Знов під тихим, розквітлим каштаном
Як раніше побачив її.
Усміхнулася Ніна русява,
Погляд-промінь метнула з-під брів
І сказала йому шепеляво:
- Мені вирвали жуб, він болів….
По завулку крутім неширокім
Двоє дружно пішли крок у крок
….А було їм по 6 лише років,
І ходили вони в дитсадок.