Я знаю, що невипадково
Хоч сумнiв час вiд часу мав
Менi справжнiсiньку пiдкову
В дитинствi циган якось дав.-
Надiрветься!- смiялись мама,-
Ну що там в кулачках тих є?
А я стискав її руками
I думав зовсiм за своє.
Я вiдчував: у нiй наснага,
У нiй мої щасливi днi,
Бо грала кров, неначе брага,
В менi, допоки не змужнiв.
Свiт змiнювався знову й знову.
Я падав, пiднiмавсь, любив.
А вчора, вчора ту пiдкову
Над крiслом донечки прибив.
Вона крiзь сон сказала:
Татко! I посмiхнулася за миты.
Моє маленьке янголятко,
Нехай тепер тобi щастить