Для донечки Яринки

Я знаю, що невипадково

Хоч сумнiв час вiд часу мав

Менi справжнiсiньку пiдкову

В дитинствi циган якось дав.-

Надiрветься!- смiялись мама,-

Ну що там в кулачках тих є?

А я стискав її руками

I думав зовсiм за своє.

Я вiдчував: у нiй наснага,

У нiй мої щасливi днi,

Бо грала кров, неначе брага,

В менi, допоки не змужнiв.

Свiт змiнювався знову й знову.

Я падав, пiднiмавсь, любив.

А вчора, вчора ту пiдкову

Над крiслом донечки прибив.

Вона крiзь сон сказала:

Татко! I посмiхнулася за миты.

Моє маленьке янголятко,

Нехай тепер тобi щастить