Богиня

Одного дня лежав я під дубочком,

Ген-ген до хмар закинувши свій зір.

Аж чую: щось шелеснуло листочком,

Подумалось: гадюка або звір.

Я обернувся. Боже мій, що бачу!

Стоїть богиня — дівчина струнка.

Блакитні очі, плечі — бронза наче,

А за плечима — шовкова ріка.

— Добридень, — каже.

Голосочок милий

Луною в серці ніжно відгукнувсь.

Я занімів і встать мені несила.

— Вітаю вас, — устами ворухнув.

Опам'ятався, випростав я спину

І на коліна звівся:

— Ти чия?

— Дай закурити, — мовила богиня.

І я зрадів:

добро, що не моя.