Богиня
Одного дня лежав я під дубочком,
Ген-ген до хмар закинувши свій зір.
Аж чую: щось шелеснуло листочком,
Подумалось: гадюка або звір.
Я обернувся. Боже мій, що бачу!
Стоїть богиня — дівчина струнка.
Блакитні очі, плечі — бронза наче,
А за плечима — шовкова ріка.
— Добридень, — каже.
Голосочок милий
Луною в серці ніжно відгукнувсь.
Я занімів і встать мені несила.
— Вітаю вас, — устами ворухнув.
Опам'ятався, випростав я спину
І на коліна звівся:
— Ти чия?
— Дай закурити, — мовила богиня.
І я зрадів:
добро, що не моя.