Губернаторський постріл

На балу музики грали,

Вальсували пари:

Дипломати, генерали,

Красені-гусари,

Шерхіт шовку, аксельбанти,

Віяла, лорнети,

Урядовці, ад’ютанти,

Радники, поети,

Пишнотілії матрони

Й доньки їх – красуні,

І наближені до трону,

І старі, і юні…

Раптом, ніби грім над полем,

Постріл тарарахнув –

Молодий корнет з пістоля

Прямо в люстру бахнув!

В залі – паніка незнана,

Лемент – аж до неба!

Губернатор хулігана

Викликав до себе:

- Ну скажи мені, герою,

Розсобачий сину,

Задля чого ж це ти скоїв

Дику стрілянину?

Дами переполошились,

Люстра обірвалась,

Дві матрони обмочились,

Третя – обіс… Ясно?

Вбити мало за ті штуки,

За таке зухвальство!

Тут корнет, здійнявши руки,

Пояснив начальству:

- Я, пардон, чому – не знаю –

Зачастив до вітру…

В танці раптом відчуваю:

Зіпсую повітря!

І щоб звуки непристойні

Чимось перебити,

Довелось мені синхронно

Постріл той зробити…

Губернатор мовив щиро:

- Молодець, одначе!

Не спаплюжив честь мундира.

Що ж, хвалю, юначе!

Згодом те, як подарунок,

Стало при нагоді:

Розгулявсь старечий шлунок

При чеснім народі.

І, згадавши про корнета

Й наслідки страшенні,

Губернатор пістолета

Вихопив з кишені,

А щоб дами не жахнулись –

То спочатку свиснув.

Всі до нього повернулись –

Він гачок натиснув…

Про конфуз давно минулий

Досі ще розмови:

Де не треба – там рвонуло,

А пістоль – відмовив…