На балу музики грали,
Вальсували пари:
Дипломати, генерали,
Красені-гусари,
Шерхіт шовку, аксельбанти,
Віяла, лорнети,
Урядовці, ад’ютанти,
Радники, поети,
Пишнотілії матрони
Й доньки їх – красуні,
І наближені до трону,
І старі, і юні…
Раптом, ніби грім над полем,
Постріл тарарахнув –
Молодий корнет з пістоля
Прямо в люстру бахнув!
В залі – паніка незнана,
Лемент – аж до неба!
Губернатор хулігана
Викликав до себе:
- Ну скажи мені, герою,
Розсобачий сину,
Задля чого ж це ти скоїв
Дику стрілянину?
Дами переполошились,
Люстра обірвалась,
Дві матрони обмочились,
Третя – обіс… Ясно?
Вбити мало за ті штуки,
За таке зухвальство!
Тут корнет, здійнявши руки,
Пояснив начальству:
- Я, пардон, чому – не знаю –
Зачастив до вітру…
В танці раптом відчуваю:
Зіпсую повітря!
І щоб звуки непристойні
Чимось перебити,
Довелось мені синхронно
Постріл той зробити…
Губернатор мовив щиро:
- Молодець, одначе!
Не спаплюжив честь мундира.
Що ж, хвалю, юначе!
Згодом те, як подарунок,
Стало при нагоді:
Розгулявсь старечий шлунок
При чеснім народі.
І, згадавши про корнета
Й наслідки страшенні,
Губернатор пістолета
Вихопив з кишені,
А щоб дами не жахнулись –
То спочатку свиснув.
Всі до нього повернулись –
Він гачок натиснув…
Про конфуз давно минулий
Досі ще розмови:
Де не треба – там рвонуло,
А пістоль – відмовив…