Ти проникла у мене заздалегiдь
По спiралi верлiбру без мiмiки й жестiв,
Аби там, за стiною гранiту i жерстi,
Проти шерстi , мов кицьку, погладити хiть.
Мiй сiамський близнюк якось дивно зiтхнув,
А тодi став яскраво-червоним, як обрiй,
I тобi,ще наївнiй,але вже хоробрiй,
Обдаровано-знiяковiло моргнув.
Вiн зробив той один, несподiваний крок,
I по-братськи вiдчув, за обох пiдсвiдомо,
Ти-сестричка , яка повернулась додому,
Пiсля багаторiчних блукань мiж зiрок.