О.Ф.

Ти проникла у мене заздалегiдь

По спiралi верлiбру без мiмiки й жестiв,

Аби там, за стiною гранiту i жерстi,

Проти шерстi , мов кицьку, погладити хiть.

Мiй сiамський близнюк якось дивно зiтхнув,

А тодi став яскраво-червоним, як обрiй,

I тобi,ще наївнiй,але вже хоробрiй,

Обдаровано-знiяковiло моргнув.

Вiн зробив той один, несподiваний крок,

I по-братськи вiдчув, за обох пiдсвiдомо,

Ти-сестричка , яка повернулась додому,

Пiсля багаторiчних блукань мiж зiрок.