Коли на днi вiкна тремтять зiрки,
А розум втома пiдкоряєвладно,
До мене прямо в душу крiзь вiки,
Приходить щось велике й безпорадне.
Воно мовчить, як справжня таємниця,
Та я i не чекаю вiдкриття,
Чим глбша, дiд Iван казав, криниця,
Тим бiльше в неї права на життя.