Олені Олександрівні Ковальовій
про цю подію розповів її знайомий,
який працює водієм маршрутного таксі.
Чого тільки не трапляється в так звані „години пік” у нашому громадському транспорті взагалі, й у маршрутних таксі зокрема. Ось вам чергова картинка з натури.
Зима. Ранкове Запоріжжя. Дощенту натоптана пасажирами маршрутка рухається в бік Бородінського мікрорайону міста. Водій, якщо немає нікого на вихід, не заїжджає на зупинки. Пасажирів, що вже їдуть, це цілком влаштовує, а хто тупцюється на зупинках, хай чекають наступного рейсу.
По зустрічній смузі наближається порожній мікроавтобус того ж маршруту, водій якого подає умовний світловий знак фарами, що має означати „У мене проблема”. Обидві маршрутки притискаються до бордюру й стають.
Водій порожнього автобуса підходить до свого колеги.
— Слухай, Петю, у мене якісь проблеми з переднім колесом, я навіть пасажирів не взяв, — скаржиться. — Треба підшипник замінити. До речі, запасний у мене є, а домкрата, щоб машину підняти , нема.
— О, а в мене навпаки: запасного підшипника нема, а домкрат є, — жартома відказує Петро. — Візьми в багажнику, щоб мені не виходити. Тільки, Миколо, коли мінятимеш підшипник... — Далі більш досвідчений Петро стисло пояснює молодшому колезі, що й до чого.
Поки між водіями йде розмова, якийсь чоловік з вулиці, якому, очевидно, теж край треба їхати, відкриває двері й починає запихатися в маршрутку. Лунають сердиті вигуки: „Куди ви лізете?!”, „Місць немає!”. Зрештою кандидат у пасажири, переконавшись у безперспективності своїх домагань, здається. Грюкнувши дверима, йде на зупинку очікувати наступного автобуса.
Тим часом між пасажирів зріє невдоволення. Особливо ремствують ті, хто спресовані в кінці салону, мов депутати біля трибуни у Верховній Раді. Вони не знають про справжню причину зупинки. Зауваживши міні-скандальчик біля вхідних дверей, вони цілком логічно припускають, що водій, у погоні за додатковим заробітком, намагається взяти ще одного пасажира. Лунають гнівні вигуки, типу „Водій, чого стоїмо? Поїхали!”, „Ти ще собі на голову когось посадив би!” і т.д.
У розпалі назріваючого скандалу водій аварійної маршрутки, як йому порадив товариш, відкриває задні дверці переповненого автобуса, щоб взяти з багажника інструменти для ремонту. Розлючені пасажири однозначно приймають його за чоловіка, який щойно з боєм намагався зайти через вхідні двері й накидаються на нього:
— Ну, це, блін, вобще! — сердито верещить притиснута в кутку дама в шубі. — Мужчина, у вас совість є?! Куди ви лізете? Вам же ясно сказали, що місць нема!
— Ану, закрий багажник і шуруй відсіль! — підтримує даму спортивної статури молодик.
Оскільки упертюх готується з тилу взяти наступом автобус (так вирішують пасажири), в салоні починається істерика. При цьому думки розділяються. Одні радять нахабі швидше вмощуватися в багажнику, бо час уже їхати, інші намагаються виштовхати його. Якась бойова старушенція, либонь ровесниця хортицького дуба, примудряється в тій штовханині витягти свій ціпок і гепнути ним по спині порушника.
Далі відбувається щось непередбачуване. Незнайомець замість зайняти незвичайне для поїздки місце, хапає з багажника важкеньку сумку, зачиняє дверці й на очах в ошелешеної публіки йде собі геть.
Тієї ж миті автобус починає рухатися і, набираючи швидкість, покидає місце пригоди. В кінці салону чується злорадне хіхікання та коментарі:
— Достоявся водій, поки пограбували!
— Так йому й треба, щоб знав!
— Ти диви, що робиться, ай-я-яй!
...А водій під гучну низькопробну музику, якою б’ють громадян по вухах майже всі сучасні радіоканали, везе пасажирів по маршруту. І навіть не підозрює, яке „ЧеПе” у нього сталося.