Заслужений Гусак

За шию баба Гусака спіймала

І до колоди птицю потаскала –

Надумала сердегу зарубати,

Бо їде зять, тож треба частувати!

І хоч про тещу всякого співають,

Але між ними і такі бувають!

До того ж і про те слід пам’ятати,

Що зятю теща – ніби друга мати.

Кричав Гусак, крильми бив, опирався,

Мабуть, про бабин вирок здогадався.

То лайки сипав, то сичав погрози,

А то на жалість натискав, на сльози:

- Опам’ятайся, бабо! Схаменися!

На душу гріх береш! Перехрестися!

Ти розумієш, проти кого стала?

Та в мене Лебідь – родич, щоб ти знала!

Нас у піснях народних оспівали,

Й Телесика ми, гуси, врятували!

А з кого пір’я у твоїй перині?

А в подушках? В пуховику, що в скрині?

Моїм пером літописи писали,

Вірші, сонети, оди, мадригали!

Тож ми до вас культуру принесли,

А наші предки навіть Рим спасли!...

Проте безжально цюкнула сокира,

Гусак стріпнувся і почив із миром…

Мораль коротка (скільки того діла!):

У нас ще й не таких заслужених поїли!