Відкрилась неба синь

Лиш Бог, та я, та дощик на лужечку...

На спині вимокла сорочка.

І піт, і краплі дощові.

Притихлі коники в траві...

Сипнув той дощ – і далі полетів з громами.

З-за хмари – промені стовпами,

немовби сонця руки,

лягли теплом на луки.

Відкрилась неба синь.

Коси, мерщій коси,

поки трава, немов росою,

зволожена водою дощовою!

А я... А я косу подалі відкладаю,

бо на лужку зі мною тільки Бог,

вже й дощику немає...